У селі Микуличин біля Яремчого на Івано-Франківщині приватну садибу президента України Віктора Ющенка закінчили рік тому. Селяни кажуть, що глава держави із сім"єю провів у ній лише Різдвяну ніч і більше не з"являвся.
— Чула, на дачі творисє шось недобре, — 50-річна жителька Микуличина Марія погодилася на розмову з "ГПУ" з умовою, якщо не називатимемо її прізвища. — Вночі включают і гудут бензопили, чути, як іржут коні, яких там нема. І навіть дошки з підлоги хтось зриває. То всьо пішло від старої гуцулки. Мала вона в горах кусок городу. Ніби не хтіла його спродувати, але їй дали добрі гроші. Тоді вона сказала: "Продаю тобі землю з усим". У гуцулів це означає — продаю з нечистим.
За іншою версією, нечиста сила потрапила на дачу разом зі старими колодами з розібраної в сусідньому райцентрі Верховина хати. Дім був складений із дуже доброї, як кажуть гуцули, "митої", деревини. Її перевезли на ділянку Ющенка й щось там з неї звели. Потім з"ясувалося — у верховинській хаті колись жила стара ворожка.
— У гуцулів що не хата, то ворожка або дідько, — пригощає мене чаєм Марія. — На мою бабцю теж колись брехали, ніби в неї нечистий живе. Але вона мала такий характер, шо з нею і чорт не дружив би.
Микуличин лежить між курортом Яремче й селищем Ворохта. Саме село розкидане по долинах між горами. Місцеві кажуть, що воно "велике, як Одеса". Останніми роками земля в селі стала дуже дорогою. По-перше, поряд із дачею президента почали будуватися чиновники та бізнесмени. Друге — близькість гірськолижного комплексу "Буковель" гарантує місцевим господарям постійний дохід від туристів-постояльців. За однією із чуток, дачу в Ющенка вже нібито погодився купити якийсь українець із діаспори.
Микуличином на "жигулях" мене возив 21-річний Володимир. За водійські послуги взяв 20 гривень.
Продаю тобі землю з усим
— На дачі почалися дивні речі ше під час стройки, — оповідає дорогою хлопець. — Чув, шо з басейна ні з тего, ні з сего, як фонтан, вилетіла вода. І шо трактор, яким рівняли дорогу, несподівано відкинуло в сторону. Ніхто навіть не знає, від кого такі чутки пішли. Я ставив на тих дачах комини, а мій тато клав пічки. Бачивсє з Ющенком. Такий добрий чоловік, але дуже заклопотаний.
Ще одна микуличинська чутка твердить, що Ющенко купив собі два гектари землі в сусідньому селі Попівська Поляниця (не плутати село Поляниця біля "Буковеля") і там будуватиме ще одну дачу. Нібито одна дача в нього буде "нормальна", а друга — "проклята".
Володимир везе мене на кінець села до свого знайомого 40-річного Андрія, який працював виконробом на дачі нинішнього губернатора Запорізької області Євгенія Червоненка — сусідній із дачею Ющенка.
— Це брехня. Ніякої нечисті там нема й не було, — неохоче промовляє чоловік. — Охоронців ноги би там не було, якби там жив дідько.
Щоб дістатися президентського маєтку, слід виїхати за село й повернути з траси праворуч. Через потічок перекинутий місток, і добра асфальтова дорога між густим смерековим лісом іде в гори.
Дача Ющенка з"являється між деревами десь кілометрів зо три після мосту. Видніється сіре каміння, з якого складені стіни, димарі, зелений черепичний дах. Потім маєток геть зникає за густим лісом.
Через маленький потічок праворуч від дороги (його називають Женецьким, бо веде до Женецького водоспаду) перекинутий ще один місток. Він викладений сірим "диким" камінням "під старовину". По ньому до дачі веде доріжка, вимощена тим самим сірим каменем. За смереками видно, як гостинець упирається в різьблену браму із жовтих смолянистих дощок.
Зразу за містком стоїть шлагбаум і невелика дерев"яна зелена сторожка. Метрів за сто — ще одна. Варта міняється що три години.
Нібито одна дача в нього буде "нормальна", а друга — "проклята"
Молоденький хлопець у світло-синій спецівці з написом "Охорона" вибігає нам назустріч. На ходу дістає ручку з блокнотом і записує номери машини. Каже, що не має права розмовляти й викликає по рації начальника. Той швидко приходить.
— Что вам здесь надо, девушка? — звертається чоловік років тридцяти. Представився Сергієм. Однією рукою притримує гумову палицю на поясі. — Вы вообще знаете, чья это дача?
— Президента.
— Да вы что? Впервые слышу. Это не его,— охоронець удавано округлює очі.
— Виходить, дачу продали? — запитую.
— Я при сделке не присутствовал. До свидания, — відрізає й відходить.
Охоронці чекають, доки ми від"їдемо.
— А то, шо на цій землі колись замешкував нечистий, правда, — на прощання каже мій таксист. — Жив він у діда, якому належала земля. Коли дідо кілька років тому помирав, то вікна самі по собі без вітру відкривалися й рипіли. Той гуцул тяжко відходив на той світ. Кажут, дідько залишивсє в його жінки.
Дачу президента можна було сфотографувати, лише видряпавшись на сусідню з маєтком гору.
3 
1
Коментарі
1