Розписаний синіми, червоними і зеленими нотами жовтий автобус "Богдан" другий місяць возить тернополян 36-м маршрутом — від вулиці Корольова до зупинки Центральний ринок.
Зупиняю автобус біля обласної філармонії. За кермом — художній керівник ансамблю народної музики "Веселі галичани" Мирослав Бабчук, 44 роки.
— У листопаді минуло три роки як їздимо, — каже заслужений артист України. — Вирішили показати, як у цивілізованому світі обслуговують людей.
2003-го "Веселі галичани" придбали автобус ПАЗ за 85 тис. грн. Гроші позичили в рідних і друзів з-за кордону. За три роки заробили на сучасну апаратуру, інструменти, мікрофони, костюми. У новий "Богдан" пересіли два місяці тому.
— Купили кращий транспорт, а той "пазик" продали, — розповідає Мирослав Бабчук. — На "Богдан" частину грошей позичили, я доклав трохи із своєї чотирикімнатної квартири — продав 90 квадратних метрів по вісімсот доларів. На решту грошей купив приватний будинок. Тепер живемо з дітьми в Гаях-Гречинських під Тернополем. Маю 11-річну доньку Христинку і сина Тараса, студента другого курсу консерваторії. Грають на скрипці і співають.
Автобус "Веселих галичан" щодня виїжджає з гаража на території обласної філармонії о 5-й ранку. Повертається о 8-й вечора.
— У нас вимоги до водіїв жорсткі, — продовжує Мирослав Бабчук. Автобус уже під"їжджає до зупинки на вулиці Шота Руставелі. — Заборонено курити в салоні, сваритися на людей і відмовляти пенсіонерам, які хочуть їхати. Окрім трьох водіїв, за кермо іноді сідає цимбаліст Василь Яков"як. Або я — категорія водія в мене є з 1989 року. Спочатку став музикантом, а вже потім — водієм.
Проїзд в автобусі коштує гривню
Проїзд в автобусі коштує гривню. Жінка-диктор оголошує кожну зупинку. Біля водія стоїть кошик із цукерками та яблуками. Є мінеральна вода та одноразові стакани. Дехто з пасажирів частується.
— Згодом поставимо тут велику баньку з кавою, — хвалиться Мирослав Бабчук. — Із дня на день перемалюємо автобус — зобразимо наших дівчат із короваєм у руках і напишемо: "Вас вітають "Веселі галичани"!" А ще — телефони всіх колективів філармонії, інтернет-сторінки. Усе вже готове, чекаємо погоди, щоби поклеїти. Ніде в Україні такого автобуса немає.
На свята артисти ансамблю у вишитих сорочках роздають у салоні автобуса квитки, календарики, рекламні буклети. Крім зупинок, оголошують анонси концертів усіх колективів філармонії.
Зупиняємося біля колишнього будинку культури "Текстильник". Заходять троє дівчат.
— Були такі цікаві випадки, що ви собі не уявляєте, — усміхається Мирослав Бабчук, рушивши далі. — Якось одна пасажирка ступила на першу сходинку автобуса, а дикторка оголошує: "Обережно, двері зачиняються, наступна зупинка — "Текстильник". "Де я, в літаку? А та пані де говорить?" — запитує. А я відповідаю: "Зверху на балонах сидить". "І що, ще не змерзла?" — "Нічого, увечері відігріється".
Не важко поєднувати музикування і виїзди на маршрути?
— Велике задоволення отримую від спілкування з пасажирами, — відповідає. — Справжній артист не тільки на сцені, а й в іншій роботі. Поїздка триває 30 хвилин. Для мене це півгодини сміху, радості та концерту — часом на зупинках обертаюся до людей і граю їм на сопілці файну мелодію.
Окрім зарплати в обласній філармонії, десять учасників колективу отримують з автобуса по $200.
— Моя знайома якось сіла на Чалдаєва і здивувалася, що я за кермом, — продовжує Бабчук. — А я їй кажу: треба рятуватися, а не чекати від Міністерства культури чи ще когось допомоги. Наш цимбаліст за зароблені гроші вже розширив житло, добудував балкон, ремонт у кімнатах зробив. Отак ми одне одному допомагаємо. Мрію бути спонсором працівників філармонії, а не лише учасників ансамблю. Ми також надаємо транспортні послуги по Україні і за кордон мікроавтобусом "мерседес" — маємо ліцензію.
А на роботу до вас важко влаштуватися?
— Із кадрами нелегко. Особливо потрібні ті, хто грає на контрабасі, цимбалах і скрипці. Але перша проблема — житло, — бідкається Бабчук. — Тому поселяємо людей у знайомих.
А в Тернополі часто виступаєте?
— На все часу бракує, — усміхається. — Ми ж за кордоном багато подорожуємо. Тільки-но повернулися з місячних гастролей Францією, куди запросила асоціація "Дітям Чорнобиля". Кожного року їздимо до Англії. Там у школах вчимо дітей українських танців, пісні "Ти ж мене підманула". У місто Дарбі нас запрошує керівник ансамблю "Говерла" Йосип Купранець. Позаминулого року вони гостювали в Тернополі. Частину зароблених грошей на концертах надсилаємо в село Тарасівка Київської області, де відновлюють школу.
Під"їжджаємо до Центрального ринку.
Артисти грають на маловідомих інструментах
Колектив "Веселі галичани" репрезентує спів, музику, танці й гумор західного регіону України. Артисти використовують маловідомі музичні інструменти: сопілку, дводенцівку, гуцульське ребро, телинку, най, окарину, бугай, ліру, кобзу, фрілку.
— Завжди вивчаємо кілька пісень у тій країні, де гастролюємо, — каже керівник "Веселих галичан" Мирослав Бабчук. — Нас гарно сприймають, особливо заслужену артистку Світлану Бабчук. Коли за кордоном вона співала пісню Горчинського "Мамо", люди в залі завмерли і плакали, хоч і не розуміли слів.
Нам аплодували у США, Канаді, Німеччині, Австрії, Польщі, Англії, Франції і Нідерландах.
2 
1
Коментарі