Єдина в Україні оленяча ферма розташована між селами Іза та Липча Хустського району Закарпаття. У господарстві 45-річного Михайла Бугаша понад сто тварин. Колись із їхніх рогів виготовляли ліки. Нині з допомогою оленів хочуть привабити на Закарпаття туристів.
Із фермером зустрічаємося в центрі села Іза. Їдемо в напрямку Липчі на його сріблястих "жигулях". Дорогою господар скаржиться, що утримувати ферму стало невигідно.
— Аби прогодувати оленів потрібно тридцять тисяч гривень на рік, — каже пан Михайло. — Закуповую 10 тонн сіна та 15 тонн комбікормів і зерна.
Територія ферми площею 57 га огороджена алюмінієвою сіткою. Двометрові ворота відчиняє оленяр Василь Купина, 59 років. Тварини скупчилися біля копиці з сіном.
— Бачите, які вони хитрі, — каже Михайло. — Щойно починаються холоди, збираються біля воріт і чекають на їжу. Як прийде весна — махнуть до лісу. Не виловиш їх! Харчуються травою.
— У вас є яблука чи хліб? — просить оленяра. — Будемо годувати.
Самці сміливо забирають гостинці, а самки боязко спостерігають.
— Малиш, іди-но сюди, — кличе Михайло найсміливішого. — Це вожак, йому п"ять років. За роги їх краще не чіпайте — не люблять, — застерігає він. — Можуть навіть уколоти.
— Був тут вожак Жора, — веде далі фермер. — Коли геть зостарівся, молоді самці закололи його рогами.
Бачите, які вони хитрі
Ферму заснували 1987 року на базі колгоспу імені Мічуріна. 32 північних плямистих оленів літаком привезли з Калінінградської області Росії. Їхня історична батьківщина — Приморський край. Тварини швидко розмножувалися. У середині 90-х було 350 голів. 2003-го колгосп ліквідували, а ферму з 63 оленями передали в пай Михайлові Бугашу і шістьом односельчанам.
— Люди погодилися продати мені свої частки, — каже господар. — Не хотіли вкладати кошти в безперспективне господарство.
Спочатку Бугаш сподівався отримати бодай якісь гроші від продажу пантів.
— У березні олені скидають старі роги — придатні хіба що на сувеніри, — розповідає чоловік. — У липні в них виростають нові — панти. Олені їх дуже бережуть. Бо м"які оксамитові роги можуть легко зламатися, і тварина помре. За два-три дні панти дерев"яніють. Ми пильнуємо, аби встигнути обрізати їх. Спилює ветеринар на спеціальному станку. Тоді роги подрібнюємо, заспиртовуємо і здаємо на Тернопільську фармацевтичну фабрику.
— Гадали, будуть якісь гроші, але де там, — веде далі він. — У нас кілограм пантів коштує тисячу гривень, а в Росії — тисячу доларів! Керівництво фабрики заявило, що замість грошей дадуть 40 відсотків виробленого медичного препарату "Пантокрин". А де ми його будемо продавати? Коштує медпрепарат дорого: двістіміліграмова пляшечка — 30 гривень. Використовують для зміцнення імунітету, при перевтомі, неврастенії, неврозах, гіпотонії. Як привезли два роки тому кілька ящиків ліків, так досі вдома і лежать. Роздаю знайомим та друзям.
Із середини листопада до середини січня у тварин проходить гін. Самці стають агресивними, борються за самок. Майже нічого не їдять, худнуть.
— Тоді Малиш почувається господарем, — каже Михайло. — Його бояться всі самці. Олені починають заганяти самок у коло — створюють гарем. Кожному дістається по п"ять-десять. Одинаків відганяють від стада. Вони живуть у лісі до наступного гону. Дитинчат самки виношують сім місяців. Приплоду маємо десь дванадцять-сімнадцять оленят.
Малюки швидко стають самостійними. За три дні після народження втікають до лісу. Із матір"ю зустрічаються там, де вони з"явилися на світ. Вона годує їх двічі на день. Корми починають їсти лише через кілька місяців.
Михайло Бугаш розповідає, що північні плямисті олені відрізняються від карпатських меншою вагою та спокійнішим характером. Каже, тварин не продає, бо хоче мати велику ферму.
— А он, — показує чоловік, — наші ставки, де влітку олені купаються. Біля лісу інвестор хоче побудувати туристичний комплекс. Гості гулятимуть фермою, фотографуватимуть. Сподіваємося на прибуток.
Олениною селянам видавали зарплату
1986 року перший секретар Хустського райкому партії Закарпатської області Павло Гвоздянський прочитав статтю про цілющі властивості оленячих пантів. У Калінінградській області Росії мав товариша, з котрим домовився про купівлю північних плямистих оленів. Так ці тварини прижилися на Закарпатті.
У 90-х голова сільськогосподарського товариства "Нарцис" наказав відстрілювати тварин із рушниці. Насамперед самок, бо в них не ростуть роги, заради яких тримали ферму.
— Олениною керівники товариства виплачували людям заробітну плату, — зізнається Михайло Бугаш. — Не подумали про те, що без самок не народяться оленята й ферма зникне. На щастя, вчасно зупинилися — вбили лише кілька десятків.
Кілька років тому в Хустському районі випали великі сніги. Загинуло 20 тварин.
3 
1
Коментарі
1