Краєзнавець і письменник Василь Лесів, 57 років, зустрів мене фірою, запряженою двійкою коней. Він стояв біля Колінцівської сільради (Тлумацький район Івано-Франківської області) й поплескував, мов дорогий джип, кобилку Лису. Потім дав щось смачненьке гнідому Старому.
Ми їхали оглядати господарство Василевого батька — колишнього колгоспного конюха Петра Лесіва. Попри свої 78 років дід і дотепер тримає пару коней.
Василь їде на фірі поважно. Щохвилини знімає кашкет і вітається з селянами. Каже, в області не те що купити гарного коня важко, а й підкувати — ціла проблема. На 10–15 сіл знайдеш хіба одного доброго коваля. Недешевий і реманент: підвода — три тисячі гривень, плуг — до тисячі, борони — 750 гривень. Без них ніхто не найме тебе на роботу чи навіть відробіток.
— Дуже марудна справа годувати на обійсті коня, — каже Василь. — У трактор чи машину залив солярки — вже їдеш. А коня, працює він чи ні, годуй цілий день, доглядай, прибирай, улітку випасай...
Обробити сотку поля для селянина коштує немало: 3–5 грн. На 360 дворів у Колінцях усього 35 коней. За статистикою, в Івано-Франківській області є 20,4 тис. коней (із них 19 тис. тримають приватні особи). А ще п"ять років тому коней було на три тисячі більше — понад 23 тис.
— Коней можна придбати у Болехові, туди їдуть з усіх Карпат, — на сільській вулиці Василь поважно повйокує на вороних. — Коштує кінь від трьох до семи тисяч гривень — залежно від породи. На рівнину більше беруть "тяговиків", у гори — низькорослих "гуцуликів" (вони витриваліші). Як будете вибирати, то краще покличте спеціаліста. Як правило, добрих коней ґазди не женуть на базар, а продають прямо з обійстя. А то купите не дуже молодого, норовистого, покусає вас, поб"є копитами та й втече, — Василь заливається сміхом.
На Прикарпатті "гуцуликів" розводять у Косівському районі. П"ять років тому в селі Стецева Снятинського району діяла спеціалізована племінна конеферма. Там розводили російського рисака верхового і важковоза литовської породи. Але ферму занедбали. Та ж сама доля спіткала Коломийську державну конюшню.
— Коня не тільки годують, випасають, його ще й одягають. Де тепер знайти збрую? — питаю.
— Це теж проблема, — відказує Василь Лесів. — Але появляються вже майстри лимарства. На базарах у Коломиї, Косові я зустрічав доброї руки лимарів, які на продаж виготовляють збрую. Особливо шляхетна вона у візників, які обслуговують туристів, зокрема у Верховині. Справити добру збрую для пари коней коштує до восьми тисяч гривень.
Найбільший гонор їздового — батіг — придбати практично неможливо. А класичний, із червоним кутасом та наплетеним у 6–8 пасемець пужалном із черешні — і поготів. Дефіцитом є і дзвінки — шелесні, які немов намисто нареченій, по 8–12 одягали на шию коневі. Але нині такими речами на селі не дуже переймаються. Це атрибути туристичного фірмана.
В області є 62 породисті "гуцулики"
За словами головного спеціаліста відділу тваринництва управління сільського господарства Івано-Франківської ОДА Михайла Валерчука, 48 років, на Прикарпатті залишилося 62 племінних коней гуцульської породи. Їх вирощують на фермах природного парку "Гуцульщина" в Косові, спортклубі "Галичина" в Богородчанському районі, ТОВ "Варто" в Івано-Франківську.
— Попит на робочих коней великий. По 30–40 коней ще залишилося у великих господарствах Коломийщини, — говорить Михайло Валерчук. — Як кажуть самі фермери, вони узялися б за вирощування коней, але не відчувають урядової підтримки. Держава більше заохочує вирощувати курей чи свиней.
4 
1
Коментарі
3