78-річний Михайло і 76-річна Ольга Коцюки живуть у селі Голобутів Стрийського району Львівської області. Мають стару одноповерхову хату, корову, теля і півгектара землі. Улітку засівають поле житом. Узимку з нього плетуть снопи — дідухи. Традиційно на Різдво їх ставлять вдома у кутку як символ затишку й тепла.
— Біля хати побудували батькам времянку, тепер за майстерню служить, — розповідає син Коцюків, 49-річний львів"янин, військовий пенсіонер Василь, якого ми зустріли на Галицькому базарі Львова. Він колишній військовий, зараз на пенсії. Зустрічаємося на Галицькому базарі у Львові. На чоловікові чорне пальто, теплі черевики. Стоїть біля павільйону з квітами — продає дідухи. Каже, чим вищий, тим дорожчий.
— Від 40 до 150 гривень — проводить рукою по снопах. — Гроші батькам віддаю. Вони плетуть дідухи з 80-х років. За полем слідкують, угноюють, жнуть серпами. Потім фірою везуть жито додому, складають, висушують на горищі. А зерно я сам купую — відбірне у Дублянах, поблизу Львова.
Чоловік скаржиться, що, коли батьки повмирають, дідухи нікому буде плести.
— Маю двох дітей — Андрія і Галину, але вони плести не хочуть. Кажуть, робота тяжка й нудна. А я з дружиною не вмію. Помагаю лише намотувати солому на ніжки. Тут треба силу мати. Останній раз як намотував, пальця так глибоко порізав, — показує ліву руку. — Солома хоч і мокне довго, але швидко сохне — гостра.
Першого дідуха Коцюки сплели для себе. Потім почали плести для родичів, сусідів.
— Перші снопи були зовсім інші — житні, пшеничні, на чотирьох ніжках. Тепер плетемо з вівса і лише триногі — вони стійкіші. А овес має багатший вигляд і довше зберігається. Скроплений водою, вівсяний дідух починає пахнути. Тоді як пшениця швидко ламається, обсипається. Один рік постоє і треба викидати.
На початку 90-х Коцюки зрозуміли, що на дідухах можна заробляти.
— За скільки продали першого дідуха? — намагаючись пригадати, Василь знімає сукняного кашкета. — Не пам"ятаю, — відказує. — Точно знаю, що маленькі тоді розходилися по 10 рублів. У 1989 році свої дідухи ми вперше виставили у Львівському національному музеї. Після того посипалися замовлення. А через пару років нам запропонували зробити двометровий дідух для Львова. Біля Оперного стояв.
Один і той же Коцюківський дідух у Львові виставлятимуть уже десятий рік поспіль.
— Горобці його вже так поклювали, що живого місця не лишилося. Чи хто реставрує його, не знаю. Я за це не беруся. Гадали, цього року Львів нарешті матиме нового дідуха. Ми спеціально на два сімдесят сплели. Але тут якась зміна керівництва була, грошей у бюджет не заклали. То ж я вчора того дідуха віддав у Трускавці.
— У скільки обходиться Львову головний міський дідух? — цікавлюся.
Ющенкові дарували дідуха відразу по революції
— Разом із витратами на доставку, з установленням — десь до однієї тисячі доларів. Усе залежить від висоти.
Рекорд родини Коцюків — дідух для міста Київ на 4 м 25 см.
— Майже всі дідухи виготовляємо на замовлення. Буває, якась фірма цілу партію замовляє. Ось від "Алексу" кілька залишилося, — показує на найменший сніп за 40 грн. — На подарунки росіянам замовляли. Цього року наші дідухи поїхали до Канади, Франції. До Японії одна жінка з консульства декілька штук повезла. Там такі речі цінуються. Їх вважають ікебанами. Може, продасть у кілька разів дорожче.
Василь Коцюк каже, що їхні снопи ще жодного року не зимували в селі — все продають.
— Торік вийшов на базар лише 6 січня — 50 штук за два дні збув. Добре вторгували. За ті гроші батькам парове провів. Наші дідухи гарні, акуратні. Таких на базарі більше ні в кого немає. Та й в Україні, мабуть, конкуренти плетуть товсту косичку, аби швидше, а ми тоненьку, рівну. Покупці ж вибагливі. Хочуть, аби на снопі 12 відгалужень було, бо 12 апостолів.
Традиція ставити дідух тягнеться з часів язичництва. То був останній обжинковий сніп, який несли з поля до хати. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов велику шпарину і вирішив затулити її снопом із соломи. Тому дідух ставимо у куті — для тепла.
— Скільки? — перебиває Василя жінка в сірій короткій шубі. Показує пальцем на найвищий дідух. — 150? — перепитує. — Задорого. Але гарний.
— Та де то дорого, — відповідає продавець. — То ж ручна робота — 80 метрів косички. Тиждень батьки плели.
— Тут взагалі базар хороший. Публіка особлива — митники, службовці, художники, — веде далі.
Василь Коцюк згадує свого постійного клієнта — колишнього міністра транспорту та зв"язку, покійного Георгія Кірпу.
— Був гоноровим паном — ніколи не торгувався. Клав 100 гривень, дякував і йшов. Приїжджав сам, купував по три одразу. Не приїхав лише, коли міст на Сихові відкривали. Ми тоді через ринок "Шувар" самі Кірпі дідуха передали. Вирішили подарувати.
— А кому ще дарували?
— Президентам. Кучмі аж три рази через нашу обласну раду передавав. Він саме до Трускавця приїздив із візитом. А Ющенкові дарували дідуха відразу по революції. Порадилися родиною, що багато грошей заробили — можна і президентові подарунок зробити. Гарного такого вибрали, великого, пишного. Теж через Олійника передали. Цікаво було б дізнатися, чи дійшов дідух до Ющенка? А зірки естради щось дідухами не цікавляться. Пам"ятаю лише Мареничів. Хтось із них маленького купив.
3 
1
Коментарі