Прикарпатського зброяра Романа Стринадюка, 71 рік, запросили до Австрії на Міжнародний ярмарок-фестиваль. За кордон майстер повезе топірець, оздоблений мавками і чугайстром, та інкрустовану рушницю.
Роман Стринадюк мешкає у райцентрі Косів на Івано-Франківщині. У його кам"яниці ковані ліхтарі на кутах і хитромудра решітка на балконі. З вікна "чистової" майстерні на другому поверсі видно ледь не півміста, річку Рибниця, будівлю Інституту декоративного та прикладного мистецтва. На стінах і полицях виблискують пістолі та рушниці. "Чорну" майстерню зброяр гостям не показує.
— Там ливарні й муфельні печі, ковадло, декілька верстатів для металообробки. Кіптява всюди — замастите одяг, — пояснює.
Стринадюк працює у домотканій вишиванці, підперезаній багато оздобленим чересом — широким гуцульським поясом. На ногах — постоли, на сивуватій голові — капелюх із китицею.
— Вбрання — то імідж, — каже господар. — Черес із мисливською символікою важить два з половиною кілограми. Я — затятий мисливець, але вбивати звірину не люблю. Лише поборотися, хто прудкіший. Череси гуцули робили з волової шкіри, складеної вдвоє. Всередині — кишеня на гроші, — показує схованку.
Бере зі столу заготовку пістоля. Обертає в руках замок, вилитий з металу у вигляді гуцула й козла.
— Тут усе працює. До руки діда-гуцула кріпиться кремінь, — показує пальцем. — Дід рукою вдаряє козла по чолі і викрешує іскру. Іскра потрапляє на порох, що мав би бути на поличці. Поличка є — але пороху в ній не насипано. Та й узагалі у стволі немає дірки. А так, хоч зараз із цим пістолем на війну...
Жоден пістоль чи рушниця у майстерні не стріляє.
— За виготовлення вогнепальної зброї — кримінал, — каже пан Роман. — У моїй рушниці кремінь викреше іскру й запалить порох. Але для пострілу потрібно, щоби вогонь дістався цівки. Значить, треба провертіти дірочку, а я того не роблю. Поки дірочки нема — зброя іграшкова.
Роман Стринадюк працює з металом уже 40 років. Але перший пістолетик виготовив з верби.
— Часи були воєнні, голодні, — згадує майстер. — Я робив дерев"яні пістолетики з простим спусковим механізмом — із якоїсь порожньої консервної бляшанки. Пістоль стріляв камінчиком на три-чотири метри. Забавку вимінював у багатших дітей на два кусні хліба з маслом і шинкою. То був мій перший заробіток.
Згодом Стринадюк опанував слюсарну справу, узявся за карбування. Вивчив технологію гуцульського литва, газо- й електрозварювання, ковальство, травлення. Знається на шкірі й на дереві. Працює по 12–13 годин на добу. У черзі по його пістолі чекають не менше року. Платять за виріб по 800 євро.
— Лише для жінок не люблю робити, — крутить носом. — Вони як мінлива погода. Нині хоче одне, а завтра — інше. Капризні багатійки пішли.
3 
1
Коментарі