Три роки тому в колодязях на вул. Нафтовиків у селі Нова Любомирка на Рівненщині зникла вода. Жителі винуватять місцевий вапняково-силікатний завод, що за 3 км. Кажуть, через його діяльність упав рівень ґрунтових вод.
— На нашій вулиці 30 сімей, і всі без води. А кожному треба пити, їсти зварити, помитися і попрати, — скаржиться Наталія Кондратюк, 31 рік.
Будинок Кондратюків стоїть першим на вул. Нафтовиків. На дворі сушиться білизна — для її прання воду збирали два дні.
— У мене хоч на дні є три-чотири відра, а у сусіда Євгена зовсім сухо, — киває жінка. — Відколи завод почав поглиблювати кар"єр, звідки видобуває пісок та крейду, наші криниці стали майже непотрібними.
Мати Наталії 76-річна Ольга Іванівна скаржиться, що довелося продати худобу, бо немає чим поїти.
— Ще п"ять років тому в селі була череда з 76 корів. Тепер лишилося сім, — розводить руками.
Два роки тому в сільраді вирішили прокласти водогін. Розробили проектно-кошторисну документацію. Частину будматеріалів дав завод.
Любомирчани сподівалися під"єднатися до свердловини неподалік, яка належить концерну "Галнафтогаз".
Кожен ранок починаю з бідоном. Йду по людях і прошу хоч кілька літрів
— Підприємці офіційного дозволу не дали. Тому води досі немає, — каже Наталія. — Ми закопали труб у землю на 500 гривень, бо нам ближче тягнути. Сусіди — по 700–1000 гривень витратили. А ті, що живуть у кінці вулиці, виклали 2,5 тисячі.
— Позаминулої весни два місяці гнули спини, — додає 58-річний Євген Фролов. — У будь-яку погоду труби клали і криниці нові мурували, а старі поглиблювали.
Сільський голова Ігор Смоляр, 30 років, обіцяє забезпечити людей водою до нового року.
— Чекати дозволу "Галнафтогазу" не будемо. Пробуримо власну свердловину, поставимо насосну станцію, резервуари для зберігання води. Кошти маємо, — запевняє він. — Визначили місце розміщення. Проблему обов"язково розв"яжемо. Просто не все можна зробити за короткий термін.
Поки що жителі викручуються, як можуть. Хтось збирає дощову воду, інші просять у сусідів або привозять здалеку.
— Кожен ранок починаю з бідоном. Йду по людях і прошу хоч кілька літрів, — витирає чоло Фролов.
Наталія Кондратюк показує пустий мурований колодязь біля фельдшерсько-акушерського пункту. На дні лежать труби, але всередині сухо.
— Бачите, у нас навіть медики ходять по дворах і просять води, — каже. — Ми буквально закопали гроші, а не отримали обіцяного. Чиновники кивають один на одного, але проблема зосталася.
2 
1
Коментарі