— Мій син із невісткою 10 років не мали дітей, — львів'янка 62-річна Ірина Борисюк підіймається дерев'яними сходами нагору до церкви села Страдч Яворівського району у середу вранці. Зупиняється, важко дихає. — Як тільки поженилися, у неї стався викидень. Після того не могла завагітніти. До яких тільки лікарів не ходила, яких пігулок не пила, навіть на штучне запліднення погодилася — нічого не помагало.
Я почала у Страдч на хресні дороги їздити. 10 днів просила Бога, аби внучатко подарував. Рівно через місяць невістка взнала, що вагітна, недавно двійню народила. Кажу їм: "Діти, моліться, дякуйте Богові". Вони сміються. Молоді ще, не розуміють, яка сила Божа. Йду — за них подякую.
Село розташоване за 17 км від Львова. Навколо сосновий ліс. За легендою, в XI столітті у місцевій печері чернець із Києво-Печерської лаври створив підземний монастир. Кажуть, його коридори ведуть аж до Києва. Папа Пій ХІ грамотою встановив хресну дорогу з Єрусалимськими відпустами. У печері почалися зцілення. Відтоді до села їздять паломники з усієї України.
— У дитинстві мали вільний доступ до печер — бавилися у хованки. Тепер відкривають тільки зранку та ввечері, — розповідає 25-річна Іванна Коваленко. Неподалік лісу катає в рожевому візку піврічну доньку Мар'яну.
— Від паломників селу користі мало, — продовжує. — Після них ліс такий засвинячений, що страшно глянути. Туалетів нема, от і ходять, де можуть. Людей привозять таких, що дико кричать, нечисту силу в собі мають. Вони одужують, а злі духи тут залишаються. Страшно на цвинтар пройтися. Селяни за свої гроші дитячу площадку облаштували, гойдалки поставили. Діти паломників усе знищили, їм чужого не жалко.
Дівчинка плаче. Жінка бере її на руки.
— За пожертви хочуть ще одну церкву ставити, — качає дитину. — Хоча у селі вже є два храми — православний та греко-католицький. Для чого третій? Хіба важливіших проблем нема? У нас торік 25 немовлят родилося. А дитячого садочка так і не збудували. До сусіднього Янова наших дітей не хочуть брати. Кажуть, своїх вистачає. Школа — тільки до четвертого класу. Далі учні йдуть 4 кілометри пішки до Поріччя. Дорогу страшно переходити — траса, фури ганяють. Медпункт як стояв зі старими дерев'яними вікнами, так і стоїть. Не опалюється, замерзнути можна. Єдине, що роблять, — час від часу сільську дорогу підсипають, мусорники поставили.
— Учителька української мови та літератури 42-річна Леся Коваль на дорозі чекає дтей зі школи.
— Більшість паломників — бідні люди з купою проблем, — каже. — У печері стоять скриньки — кидають пожертви. Але за них можна тільки у печерах та церквах ремонт зробити. Буває, хтось із багатіїв приїде. Вони дороги та потреби села не помічають, тільки їдуть просити. Місцеві на паломниках не заробляють. Тут немає бізнесменів. Церковна література та атрибути продаються у книжковому магазині при храмі. Навіть мотелю немає, хоча треба. Паломники не мають де дітися, у машинах ночують.
Леся Коваль ковзає на слизькій дорозі.
— Сільська влада нічого для святого місця не робить, — втримується на ногах. — Але й на тому дякуємо. Раніше перешкоди чинили. Попередній голова загинув. Перед ним була деребанщина. У селі є долина з трьома хрестами. Земля віддавна належить церкві. Війта та депутатів привабило гарне розташування — хотіли продати. Під хресною дорогою планували зробити ресторан, мотель. Отець Михайло заледве землю відстояв, йому погрожували. На печери претендував Яворівський національний парк. Хотів платні екскурсії робити.
На поріг старого похилого будинку виходить Катерина Хацко, 79 років. Вона приймає на нічліг паломників. Грошей не бере.
— Удобств не маю. Коли хто проситься, беру до себе. Дивана не шкода. Приїжджала машиною сім'я з Коломії, 14 днів у мене жили. Жінка із сином — йому щось підсипали, і біс вселився. Батьки 14 раз мали перейти хресну дорогу, щиро молитися й постити. Тільки хліб та воду їли, кожного вечора на коліна вклякали, по 3 години молилися. Я від них ні копійки не взяла. Як всьо відбули, мені з дому подзвонили. Казали, нечистий малого відпустив. Привезли мені бутиль сала, буряки, яблук. Але я то всьо своє маю. Через других паломників передавали мені в коробках цукерки, шоколадку. Одна пані привезла мені два чи три кіля цукру. Паломники не мають де ночувати. Перекусити чи гарячого чаю випити можуть в магазині. У нас їх три, один біля печер. Погано, шо там горілку продають. Його відкрили не тілько для паломників, але й для пияків.
3
тисячі паломників зустрічали Новий рік у греко-католицькій церкві Успіння Пресвятої Богородиці в селі Страдч Яворівського району.
Коментарі