На широке подвір"я заїжджає вантажений трьома білими поліетиленовими мішками велосипед. "Приймайте сировину", — скидає мішки на залізні ваги чоловік, сміючись беззубим ротом. Стрілка показує 24 кілограми. Беззубому віддають новенькі 10 грн і ще 5 грн дрібняками. По 60 коп. за кілограм.
Із мішків виглядають упаковки від продуктів, косметичних засобів, пластикові пляшки, зламані бильця. Усе це вже другий рік скуповують двоюрідні брати з Івано-Франківська, 48-річний Володимир Гирич та 42-річний Михайло Твардовський. Із пластмасових відходів і піску вони виготовляють полімерпіщану черепицю.
— Трохи переплатив йому, але не страшно. Завтра відробить, — киває вслід беззубому Михайло Твардовський, світловолосий моложавий чоловік у потертих джинсах. — Він щодень об"їжджає смітники в селі Хриплині, чистить береги Бистриці. Все сюди тягне. Це його робота. Так у нас заробляють чимало безробітних, навіть із Тлумача чоловік привозить пластикові пляшки.
Михайло, як і його брат Ігор, — випускник Івано-Франківського інституту нафти і газу. Раніше працював у податковій. Потім кинув — але не каже чому — і став шукати себе в іншій справі. Технологію виробництва полімерпіщаної черепиці брати підгледіли в Інтернеті на, якійсь англійській сторінці. Нескладне обладнання замовляли в токарів і слюсарів, електронщиків, на місцевих заводах. Нині в їхньому цеху в три зміни працюють вісім осіб.
Робітник Роман Коцар процес виготовлення черепиці продемонстрував мені від початку до кінця. Пластикові відходи закинув у велику "м"ясорубку", яка подрібнила все на стружку. Її висипав у велику балію й ретельно розмішав із піском у співвідношенні 1:3. Додав червоного барвника.
Суміш пластику й піску засипають у спеціальну піч. Вона схожа на трубу діаметром 30 і довжиною 150 сантиметрів. Там ця суміш нагрівається, як кажуть робітники, пропалюється до однорідної маси, й вилазить у вигляді гарячого, добре вимішаного "пластиліну".
Другий робітник лопаткою подає "пластилін" на прес. Хвилина — й оператор Володимир Гунчак уже тримає гарячу заготовку черепиці. Обережно, мов немовля, кладе її на спеціальний стіл витримки й зверху притискає прижимом відповідної форми. За півгодини виріб готовий.
— А тепер дивіться, — каже Михайло Твардовський і щосили кидає черепицю на бетонну підлогу. Та відскакує без жодних тріщин. — На неї самосвалом можна наїхати. Полімерпіщана покрівля вважається однією з найкращих. Ця черепиця не боїться вологи, ультрафіолетового випромінювання, лугів та кислот, поглинає шум й витримує температуру. Може служити 100 років! Екологи кажуть, що вона абсолютно не шкідлива для людини. У ній же 70 відсотків піску.
Михайло бере склянку води і ллє на похилу черепицю. За мить виріб стає сухим.
Щоби придбати черепицю зі сміття, люди по два місяці чекають у черзі. Коштує вона 42 грн за 1 кв. м — дешевше за найдешевшу металочерепицю. Цех щомісяця утилізує 30 т пластикового сміття і збирається переробляти ще більше. Із пластику й піску виготовлятимуть тротуарну плитку, яка витримуватиме навантаження 64 тонни, паркани, каналізаційні люки.
— Тільки з однокольоровістю проблема, — каже Михайло. — Сміття попадається всяке, партії черепиці одна на одну за відтінками трохи не схожі. Але люди цим не дуже переймаються.
Характеристики полімерпіщаної черепиці
Ціна — 42 грн/кв. м
Кількість шт. у кв. м — 9
Маса 1 шт. — 2,1–2,3 кг
Середня ширина покриття — 290 мм
Тривалість служби — 50 років
3 
1
Коментарі
3