Біля мого будинку в Івано-Франківську пригальмовує "лада" кольору мокрого асфальту. З таксі виходить водій.
— Викликали "111"? — запитує.
Мініатюрна чорнява жіночка у білій каракулевій шубці на високих підборах швидше скидається на Дюймовочку з казки, ніж на водія таксі. Привітно всміхається й подає тендітну руку. На пальцях тоненькі золоті перстеники. Нігті довгі й полаковані. Таксистка Галя Гавра, 29 років, уважно розглядає мене.
— Як з мотором справляєтеся? Нігті не ламаються? — цікавлюся.
— У мене машина нова, то чого б я до мотора мала лізти? Та й майстри для чого? Навіщо чужий хліб відбирати? — здивовано піднімає тонкі брови.
Після школи Галина Гавра мріяла стати адвокатом, але на навчання бракувало грошей. Аби отримати диплом, дівчина заочно вступила до Івано-Франківського інституту нафти та газу. Працювала бухгалтером в автомагазині, отримувала 600 грн.
— Хіба за такі гроші проживеш? А хочеться і вдягнуся, і відпочити поїхати. Тому вирішила ризикнути й зайнятися власним бізнесом, — Галина стискає долоні в кулачки й ховає їх у кишені шубки. — Але не пішло.
В Івано-Франківську вона мала два кіоски — на вулицях Хоткевича та Короля Данила — торгувала кондитерськими виробами. На восьмому місяці роботи зрозуміла, що пора зійти з дороги.
— Не моє, видно, було. На все треба мати щастя. Порадилася з батьками й купила новеньку "славуту". Машина була гарненька. Я навіть уголос наспівувала, коли сідала за кермо, — великі чорні очі дівчини враз веселішають.
Знайомий порадив Галині піти таксувати у фірму "0-65". Сказав, що там стоянки гарні, а від них, власне, і заробок таксиста залежить. Але Галині на фірмі відмовили, мовляв, машина в неї непрестижна. Та дівчина прийшла на прийом наступного ранку. Таки стала до роботи, вибрала собі номер "111". Через тиждень продала "славуту" й узяла в кредит "ладу".
— Так і їжджу на ній. Мені подобається таксувати. Стільки людей щодня, нові знайомства, — каже Галя Гавра. — А заробіток хороший, півтори тисячі гривень маю. Деколи і більше.
У місті щороку гинуло троє-п"ятеро таксистів
Середня місячна зарплата івано-франківського таксиста становить 1500–2000 грн.
— Не страшно? — питаю. — Пасажири різні трапляються...
— Якщо про погане думати, то нічого й таксувати, — не дає мені договорити.
Сідаємо в машину. Галина повертає ключ у замку запалювання, і плавно рушаємо з місця. Дивиться у дзеркальце, поправляє лівою рукою зачіску.
— "Юпітер" викликати доводилося? — допитуюся щодо позивного про небезпеку. Почувши його по телефону, всі таксисти мчать на допомогу колезі. Щотижня тривожний позивний лунає по два-три рази. Часто п"яні пасажири трощать автомашини. Минулими роками у місті щороку гинуло троє-п"ятеро таксистів.
— Якось о восьмій ранку взяла в центрі трьох підпилих пасажирів, до Надвірної попросилися. Гроші за проїзд відразу кинули, тож я не переживала. Аж доки не побачила у дзеркало, що на задньому сидінні один із чоловіків почав вимахувати пістолетом і погрожувати своїм супутникам. У Цуцикові попросили зупинитися біля міні-маркету — хотіли ще випити по чарці. Я забрала ключі, вийшла з машини й по мобілці передала сигнал тривоги "Юпітер". Хвилин через вісім мою "ладу" обступили п"ять таксі. Хлопці, як десантники, повилітали з машин. Потім іще з десяток під"їхало. Я вдячна своїм колегам за допомогу. Таксист часто не захищений перед пасажиром. Мусимо рятуватися самі, — Галина на мить замовкає. — На щастя, все закінчилося добре. Пасажири пересіли в іншу машину. А я тиждень відходила від вражень. Батьки й досі про той випадок не знають.
Галині батьки вчителі. До змін у житті доньки поставилися з розумінням. Із трьох дітей у сім"ї тільки Галина вибрала небезпечну професію.
За дев"ять місяців роботи Галя вже має постійних клієнтів. Особливо любить підвозити жінок. А ось чоловіки трапляються різні: одні невдоволено бурчать, що їм жінку-таксиста прислали на виклик, інші ж цілу дорогу посипають компліментами, мов бісером, і не хочуть платити за проїзд.
— Я вже звикла, — зізнається. — Та й постояти за себе можу. Маю гострий язик. Взагалі-то я капосна буваю.
У вільний час Галя Гавра гуляє з подругами Оленою й Танею. Відпочивають у нічному клубі "Вавилон".
Галина не одружена і в шлюбі не була. Сподівається зустріти свого принца.
— Нехай і не справжнього, але прислів"я, що з милим рай і в шалаші, — то не для мене. Я не хочу бідувати. І альфонсів не люблю. Та цим не дуже переймаюся. Ще ж не вечір.
Половина заробітку йде на машину
В Івано-Франківську на 300 тис. населення припадає майже тисяча таксистів.
— У місті зареєстровано 12 таксофірм, — каже голова правління Асоціації приватних таксистів Роман Жук, 45 років. — Плинність кадрів велика, бо робота небезпечна. За кермом у різних фірмах працює дев"ять жінок. Поїздка по місту — півтори гривні за кілометр, за межами міста — 1,8. Щодня таксист заробляє від 50 до 200 гривень. Половину заробітку витрачає на пальне та технічний догляд за машиною. Колеса на наших дорогах служать не більше ніж півроку, а одна шина коштує 250 гривень. Буксирування машини обійдеться у 30 гривень.
2 
1
Коментарі