"А я маю непогану зарплату — біля двох тисяч гривень"

 

— У новому році бажаю нашим депутатам і посадовцям більше розуму. Щоб вони залишили своє політиканство, а почали думати, як підняти село. Як зробити свій трактор, свій комбайн. Щоб іноземці не їхали сюди з модною технікою й хімікатами  скорочувати наших робітників і виснажувати землі. А щоб тут мудро господарював український селянин, — каже 63-річний Іван Мисак, голова правління кооперативу імені Василя Стефаника у селі Ясенів Бродівського району.

Кооператив — єдиний в області, що працює на місці колишнього колгоспу. Реорганізувався як об'єднання селян 1991-го. Усі будівлі колгоспу збереглися. Адмінкорпус — у центрі Ясенова. Ферми розкидані й по сусідніх селах. Там утримують близько 2 тис. голів великої рогатої худоби. Кооператив має 3 тис. га землі. Засіває зернові та цукрові буряки. Виробляє корми для власної худоби. У ньому працюють 300 людей.

— У нашому селі 1300 мешканців. Третина — молодь. Хочуть працювати й заробляти вдома, а не по заробітках, — каже Іван Мисак. — Ми вирощуємо хліб, даємо молоко та м'ясо. Але хіба це ціна на продукцію, коли такі дорогі солярка, гербіциди, міндобрива? Люди повинні отримувати нормальну зарплату й купувати дорогі якісні продукти. Так є у розвинених країнах. Там селянину дають велику допомогу за обробіток землі. А в нас тільки й тиснуть із нього, руки нагрівають.

Із головним зоотехніком 56-річним Михайлом Носом ідемо оглядати ферми.

— Ну, що дівчата, як у вас справи? Не померзли? — гукає здалеку до двох доярок. — Маю гарну новину: оці телята поїдуть аж у Києво-Печерську лавру. Отці зацікавилися і хочуть купити на свята. Так що зарплати будуть вчасно.

Жінки сплескують у долоні.

— Ой, ти моя хороша. Через два місяці народиш нам теличку, — гладить корову 22-річна Ірина Паламарчук. Чотири роки працює тут дояркою. — Прийшла сюда зразу після школи. Ровесники дивувалися: як ти з тими коровами будеш, їдь у місто вчитися. А я маю непогану зарплату — біля двох тисяч гривень, господарку з чоловіком тримаємо. Між дойками є вільний час, то й удома шось можу зробити.

— Де краще платять, там і збуваємо товар, — каже заступник голови кооперативу 62-річний Дмитро Герасимович. Зерно здаємо на львівські заводи для переробки. Наше молоко забирає Радехівський молокозавод. М'ясо більше беруть переробні цехи з Волині. Але бракує допомоги від держави, області. Щоб техніку нову купити, а то трактори у нас старенькі, ферми поремонтувати.

— Якраз такі кооперативи, як у Ясенові, можуть урятувати села, — каже депутат обласної ради з комісії з питань розвитку АПК 35-річний Олег Баран. — Заохочуємо селян об'єднуватися і не боятися починати спільну справу. Тоді вони вироблятимуть продукцію тоннами і зможуть диктувати свої ціни на ринку. На Львівщині є ще 34 кооперативи. У них об'єдналися дрібні господарства. Існує кілька обласних і державних програм їх підтримки. Переважно відшкодовують гроші при реконструкції приміщень, допомагають платити відсотки по кредиту. Кооператив Стефаника цього року не підпадав під жодну, бо не брав кредитів, не вкладав гроші в розвиток.

×