— Здорових шахтарів практично не буває. Всі вони як не кривають, то задихаються, — 75-річний Іван Погорілець зустрічає на автобусній зупинці у місті Соснівка Сокальського району. Він третій термін очолює Спілку інвалідів-шахтарів.
Зі Львова до Соснівки машиною їхати 1,5 год. У місті працюють три шахти.
— А як тут не травмуватися? Під землею треба пройти два кілометри. Гірник втомився, задрімав, упав у глибокий металевий люк. От тобі і труп, — Іван Федорович веде у спілку поряд з музичною школою. — У нас дві тисячі мають другу групу, силікоз. Ти на базар піди: там як не з палочкою, так на інвалідному візку. Говорять, бо техніки безпеки не дотримуються. Я 25 років був відповідальний за техніку безпеки. Що тобі скажу: якщо кожного пунктика дотримуватися, не буде коли вугілля видобувати.
Навпроти автобусної станції показує на цегляну багатоповерхівку, до половини пофарбовану в рожевий колір.
— У тому домі Микола Іванович живе. На ньому шахта небитого місця не лишила. Але нічого, тримається, молодець. Ти давай без мене. Маю звіти готувати, — прощається.
— Хто там? — запитує жінка, коли дзвоню у двері колишнього шахтаря Миколи Кураша, 84 роки. Двері відчиняє дружина 73-річна Олена Лукашівна.
— Миколі у неділю дуже погано стало, впав. Пішла на кухню по воду, а він дерев'яний лежить. Ледве до тями привели. У нього проблеми з легенями, дуже задихався. Силікоз так мучить. Та проклята недуга мого першого чоловіка у 60 років у могилу загнала. Також шахтарем був. І син — шахтар. А де нам ше в Соснівці пристроїтися?
Микола Іванович працював 40 років на шахті. 33 з них був прохідником.
— Першу травму здобув на заводі, там працював сталеваром при печі. Гаряча іскра попала прямо в ліве око, — сідає у м'яке крісло біля низького письмового столика. Бере пульт від телевізора. Там показують передачу "Судові справи". Робить тихіше.
— Думав, шо гірше не буде. Пішов у шахту. Спочатку було страшно, потім привик. Пам'ятаю, як обвалилася шахта, нас засипало породою. Моторист подзвонив начальству. 3 години просиділи, поки за нами приїхали. Пустили вниз шнурки. Я вхопився за один — руки трусяться, ноги трусяться, але тримаюся. Жити то хочеться. Нагорі побачили, що начальник приїхав нас рятувати у діловому костюмі. Потім тільки то згадували.
Другий раз у шахті крючок у вагоні зажав ногу. Так мене тягнуло, поки крючок не відпустив. Нога посиніла, не міг ходити. Керівництво, аби задобрити, дало путівку в санаторій "Любінь Великий".
Руку вивернув, коли поправляв канат обводки, — додає. — Її зацепило за шпатель. Вона спухла, рознесло. На рентгені показало перелом. Але тоді гіпс наклали, на лікарняний послали. Потім знову до праці.
Та найгірше було, коли вагон пхав, а креплєніє зламалося. Я довго летів за вагоном. Якби відпустив, людей подавило б. Як зупинився, головою до нього вдарився, відлетів назад, мов курка. Тоді заговорили, аби мені інвалідність дати. Та зараз одну тільки шахтарську пенсію отримую. Виходить, десь біля шести тисяч, бо ше за силікоз доплачують, — встає з крісла, тримається за спину. Шкутильгає по кімнаті, розходжується.
— Через ту травму голови шість років тому почав сліпнути, — підходить Олена Лукашівна. — Ми пішли по чорниці. Почали збирати, а він ягід не бачить. Тільки руки вимастив. За свої гроші операцію робили. Просили путівку, аби того року на курорт поїхав. Миколі руки-ноги болять. Йому Великий Любінь у Городоцькому районі чи Немирів у Яворівському підходить. А вони в Східницю дали. Кажуть, поїдьте, водички попийте. Ти їм за здравіє, а вони тобі за упокій.
— Але шо тобі скажу, я і так дякую Богові, шо до таких літ дожив, — продовжує Микола Іванович. — Усі мої ровесники повмирали. Мало хто зі шахтарів за 60 доживає. Багато п'ють. Якщо не хочеш, кажуть: "Ти лізеш у шахту. Не знаєш, чи вилізеш, а на кінець сто грам не вип'єш". Але то тільки після роботи, — зупиняється біля вікна. — 50 відсотків травмуються через необережність. Один узагалі задумав покурити в шахті. Його зловили, то він за ніч зі Соснівки вибрався. Його в тюрму посадили б — то ж уся шахта могла бабахнути.
— А скільки зі шахти не вернулося. У нас тут по сусідству сім'я жила, двоє діток, третього чекали. Він на восьмій шахті працював. Йому шпур пройшов через живіт. Коли виносили з шахти, просив: "Ой, спасите, спасите, у меня третий ребенок должен родиться". Жінка так ридала, що дитина мертва родилася. Її у могилу до батька закопали, — Олена Лукашівна витирає сльози.
64 нещасні випадки на виробництві сталися від початку року. П'ятеро працівників загинули. Ці підприємства перевіряє прокуратура. За одним фактом розпочали кримінальне провадження. У селі Гаї-Смоленські Бродівського району Львівщини на станції технічного обслуговування автомобілів вибухнуло колесо. Один робітник травмувався, інший помер.
Стеля обвалилася на двох працівників
Торік у залізничній лікарні стоматолог заходила в ліфт, спіткнулася і впала. Двері зачинилися, затиснули їй ноги, кабіна почала підніматися. На допомогу кинулися колеги. Півгодини до приїзду рятувальників тримали ліфт. Потерпіла ушкодила гомілки, дістала струс головного мозку.
2012-го на вул. Замарстинівській спалахнув кафе-бар "Козацький шинок". Двоповерхова дерев'яна будівля згоріла дощенту. Причиною називають коротке замикання. Усередині знайшли труп мангальника. Він не встиг вибратися з вогню.
Минулого місяця у технічному приміщенні адміністративного корпусу Першого українського театру для дітей та юнацтва у Львові обвалилася стеля. 1,5 кв. м упали на двох технічних працівників. Одного з них госпіталізували з черепно-мозковою травмою, в другого легкі забої.
Шкільний сторож потрапив до лікарні з переломом стегна. Казав, що зробив зауваження п'ятикласникам, які бешкетували у вестибюлі, одного з них вивів за двері. Вітчим школяра накинувся на охоронця з лайкою, потім зіштовхнув його зі сходів.
3 
1
Коментарі