Від жаргону до літературної норми. Як вчителька Леся Гордей знайшла золоту середину у боротьбі з молодіжним сленгом

Не лише батьків дратує надмірне використання дітьми жаргону. Як би неприємно дорослим не було слухати незвичні слова, з реальністю важко сперечатися, а ще важче – перебудувати мовні звички молодого покоління.

У вчителя також лише два варіанти: байдуже упокоритися або спробувати виправити мовну поведінку. Вчителька Леся Гордей десять років працювала в загальноосвітніх школах Чернівецької області, зокрема в громадах із низьким рівнем доступу до якісної освіти. Вона викладала як у класах для обдарованих дітей, так і в складних соціальних умовах, і одним із найскладніших сучасних викликів вона називає збереження мовної ідентичності учнів. Працюючи з дітьми, зокрема в сільських та малозабезпечених районах, вона зрозуміла: мова, якою користується нове покоління, це лише пошук межі дозволеного та спроба укорінитися у своєму колективі.

 

Забороняти чи ігнорувати сленг?

Будь-який лінгвіст впевнено скаже, що без жаргонів мова не може вважатися живою та придатною до використання. Наявність сленгу свідчить, що мова живе, розвивається, що нею користуються.

Аналізуючи цю проблему, Леся прийшла до висновку: російськомовний сленг вживається не тому, що сучасні діти не цінують українську мову. Це наслідок колоніального тиску, медійної окупації, роками нав'язаного образу "правильності" саме російської лексики. А ще – відсутність розважального, цікавого україномовного контенту для молодшого та середнього шкільного віку.

Роль педагога в збереженні мовної ідентичності

Десятирічний педагогічний досвід показав: заборона не дасть бажаного результату, категоричне засудження призводить лише до відчуження. Тому Леся розробила власний підхід: конструктивний діалог та пошук українськомовних альтернатив.

"Учні приносять на урок мовні звички своїх родин, дворів, соцмереж. Наприклад, суржик – це часто мова дому. Коли дитина розмовляє суржиком, я сприймаю це як знак довіри. Заборонити – знецінити досвід дитини. Але і прийняти без корекції означає здатися як педагог", – пояснює вчителька.

Забороняти такі форми мовлення вона не вважає ефективним. Навпаки, Леся запрошує учнів аналізувати сленг, шукати українські відповідники в медіа та народній творчості. Так з'явився один із найуспішніших елементів її методики – міні-курси з медіаграмотності, інтегровані в шкільну програму.

Також Леся розробила і впровадила в навчальний процес спеціальний онлайн-посібник з читання для учнів 9-10 класів та запровадила пілотну інтерактивну навчальну програму, засновану на українській історичній белетристиці. Це повноцінна навчальна платформа, за розробку якої вчителька отримала похвальну грамоту від регіональної ради педагогічної майстерності.

 

"Леся Михайлівна – приклад того, яким має бути сучасний учитель. Її робота завжди відзначається креативністю, структурованістю. Головне, що її виділяє – щире бажання передавати свої знання не лише дітям, а й колегам", – додає Людмила Саргош, учитель англійської мови із 13-річним стажем, яка неодноразово була присутня на семінарах, де Леся представляла свої методики.

Філософія успішного педагога

Молодіжний сленг – це виклик для сучасної педагогіки, навіть з функціональної точки зору, бо часом учнів важко зрозуміти. Навчальні інновації та методики Лесі Гордей в своїй сутності не забороняють, навпаки – демонструють красу та можливості рідної мови. Це доказ того, що навіть у невеликому місті, без грантів чи масштабної підтримки, можна створити практику, яка трансформує освіту і може бути масштабована на національному рівні.

Вчителька переконана: мова – це не набір правил, а живий простір, і саме школа повинна навчити в ньому орієнтуватися. "Українська мова теж може бути і вайбовою, і хайповою, і топчиком, – з посмішкою підсумовує Леся. – Просто до молоді, особливо до підлітків, як завжди, треба знайти свій підхід".

×