Середа, 30 грудня 2015 13:31

Ви всіх собак з'їли, по два раби вам роздали - переселенець про життя після окупації

Переселенцям з окупованих бойовиками територій найважче знайти житло, роботу та відновити бізнес. З початку конфлікту на Черкащину приїхало понад 12 тисяч людей. Як адаптуватися та з чого починати розповів Gazeta.ua бізнесмен з Луганська Олександр Шифрін.

Автор: Ірина ПАТЛАТЮК
  Олександр ШИФРІН
Олександр ШИФРІН

Олександр переїхав у Черкаси торік у червні. Вибиралися разом з братом родинами. У селі Червона Слобода під Черкасами будують дім.

- Трапляється йде п'яний, бачить номери машини і питає що ми тут робимо. Іноді сваримося з ватниками, які за Путіна. Тут вже всі нас знають. Мовчу поки не починають прославляти Путіна. Або говорити, що нормальні люди воюють і російських військ нема. Кажу - мене трохи в підвал не кинули, російські танками кордон переходили. І ви мені говорите щось? І вони не вірять - ти все придумав. Кажу подивлюся, коли російський світ сюди прийде і як ви будете співати. Я вже звідси не піду. Дніпро мій останній рубіж, кістками ляжу. А що ви будете робити побачу, - говорить Олександр Шифрін.

У Луганську ви мали антикварний магазин та кілька ломбрадів. Що сталося з вашим бізнесом?
- Бізнес не продав. З антикварного магазину те, що ми не встигли вивезти, хтось виніс. Ломбарди вдалося закрити і вивезти товар.
Мали ще тур-фірму. Її теж закрили. Вона була більше для душі більше. Ми їздили двічі у рік подорожувати.

А з квартирою що?
- Якби її продали, то спокійно добудували б будинок тут. А там квартири не купують. Наша до війни коштувала 30-35 тисяч доларів, то зараз 5-7 тисяч. Якби ціни піднялися, то продав би і перехрестився.

Коли зрозуміли, що треба виїжджати?
- 23 лютого 2014 року ми йшли класти квіти до пам'ятника Шевченку. Там вже стояли козачки. Міліціонери не втручалися, коли ті почали нас бити. Ми таки відбилися. Зрозумів тоді, що нас зливають, бо міліція не реагує. Потім мій знайомий загинув - Тимур Юлдашев.
Коли побачив, що відбувається, пішов у воєнкомат стати на облік. Воєнком знайомий сказав, що я прийшов один. Мене можуть подати у списки ненадійних. Потім ватники брали прикордонну частину. Вона біля нашого будинку. Російське телебачення показало, що то бомбили українські літаки. Ми почали збиратися на другий день.

Чому переїхали саме в Черкаси?
- У мене є друзі у Харкові, Києві, Львові. Звали до себе. Ми хотіли ні від кого не залежати. Брат служив у Черкасах. Сказав, що тут дуже гарне місто. Тому приїхали сюди. Речей брали на три місяці. Я сподівався, що все закінчиться раніше. Люди думали – Порошенка виберуть і все налагодиться. Коли побачили у вересні, що відбувається, то притягнули сюди всіх. Брат перевіз дітей і внуків. Нам сподобалося розташування, закохалися у місто, люди тут хороші. Ми квартиру знайшли. Я ніколи не думав, що так буду поважати гімн, так слухати українську мову. Раніше це не сприймав. Це цінність зараз. Я став гордий за країну, за народ.

Чи були після переїзду у Луганську?
- Ми першого вересня поїхали у Луганськ забрати машину брата і провідати батьків. Попали під обстріл. Друзі сказали, що у місті мене можуть зловити і закрити у підвал. Тому я ждав брата і дружину у Щасті. Брат з інфарктом повернувся. Ми в лікарню – там хлопців поранених везуть. Розумію, що не до нас. Я до лікаря – рятуйте, бо йому вже геть погано. Лікар допоміг. Тоді ми вирішили виїжджати зовсім.

І почали будувати дім?
- Так. Зараз знімаємо квартиру і будуємося. Довго шукали місце. Треба поруч школа, дитячий садок, лікарня. Дім будуємо зі зрубу. Це дешевше. Думаю, що в'їдемо в кінці наступного літа. Ділянку купили за 8,5 тисяч доларів. Дім обійдеться у тисяч 25. Мали збереження. Якби продали квартиру у Луганську, то було б простіше. Держава не допомагає. Але нам не треба безкоштовно. Дайте кредит під будинок по доступним відсоткам. Люди сюди приїжджають, коли знають що ми тут влаштувалися. Але половина поїхала назад, бо знімати житло дорого. Спершу дуже допоміг центр гостинності. Здається дрібниці – а нема кружки, молотка, ручки. Ми їхали всі у літньому. А коли кинулися – щось вивезти проблема з Луганська.

З чого живете зараз?
- Друг запропонував відкрити представництво своєї фірми по організації концертів у місті. Маємо свій офіс. Привозили Большого, ТіК, Скрябін. Багато прибутку це не давало, але нам вистачало. Ще тоді будуватися не планували.
Думав відкрити тур-агенство. Але для цього треба, щоб тебе знали. Хто прийде до якогось переселенця і дасть гроші? Треба років три-п'ять, а то й більше. Ми почали займатися антикваріатом. Думаю, що з часом відкриємо магазинчик. Грошей треба небагато – оренда, меблі, комп'ютери. Товар у нас є. Продаємо в основному через інтернет. Дружина сайтом займається. Познайомилися із місцевими антикварами. Думаємо відкрити алею антикварів і художників. Такі у багатьох містах є.

Разом з вами переїхали не лише родичі, а й друзі. Хтось лишився у Луганську?
- У мене дуже багато друзів у Луганську. Коли думають виїжджати, дзвонять. Є такі, що питають – а як ти там на російській говориш? Я їм і до цього казав – поїдьте по країні, тут все не так як по телевізору показують. Є такі, що мене підтримують тихо на кухні. Там по іншому небезпечно. Друг і кум перестали зі мною спілкуватися, коли переїхав сюди. Сказали, що я фашист, допомагаю Нацгвардії. Один друг тут жив рік. Повернувся у Луганськ, бо там мама старенька. У нього заробіток з'явився. Каже, що противно там жити, на вулицю старається ходити менше. Живе з того, що акумулятори ремонтує. Ще друг є – у нього батько сліпий, мама інвалід. Питає як тут – кажу як є: спершу допомога була, дотації якісь давали на житло. Тоді це все померло. Таке враження, що кажуть – їдьте назад. Але ми не можемо повернутися туди. Якщо поїду, то мене кинуть у підвал. Переживаю не за своє здоров'я чи життя. Родичів будуть мучити – продавайте все і давайте гроші за нього.
Там лишилися теща і тесть. За них переживаємо. Перевезти не можемо, бо не хочуть. Вони вже старенькі.

Якось допомагаєте тим, хто тільки переїхав?
- Працює сарафанне радіо. Спершу переїхали всі мої знайомі сюди. Тоді почали їхати знайомі знайомих. Зустрічаю, показую що треба. Хтось просить квартиру знайти. Половина незареєстрованих живуть. Бояться. Нам у паспорті поставили тимчасово черкаську прописку. Поїхала дружина у Луганськ, а ополченці – а що ти з Черкас тут робиш. Починаєш пояснювати. Ставляться з підозрою як НКВД. Можуть затримати. Потім тут перестали ставити такі штампи. Тепер дають просто довідку.
У Луганську, щоб люди не виїжджали, пускали чутки, що всіх переселенців-чоловіків забирають у армію. Друзі дзвонили питали чи правда. Лякали, щоб не їхали сюди. А ми коли приїхали, то самі з братом пішли у військкомат.

Як адаптувалися тут? Що найважче було?
- Приїхав з дружиною, брат з родиною. Їх дев'ятеро. Спершу всі разом жили у трикімнатній квартирі. Зараз ми з дружиною знімаємо однокімнатну. Один з племінників з родиною переїхав недавно. Прожили у окупації цілий рік. Дивилися за нашим житлом. Працює зараз в ІТ-компанії. Сам квартиру знімає. Ми займаємося антикваріантом. Середній заробіток у Луганську в людей був від трьох тисяч. Приїхав сюди – тут за півтори працюють.
Пішов на курси української мови. Два тижні походив, а тоді щось вони притихли. Захотілося навчитися говорити, бо так розумію.
Буває хтось з місцевих каже – це ви винні, що війна. Я своєї вини не применшую. Але в нас справді були лише російські канали. Почав мислити про це після першого Майдану. У другому брав участь. Жінка питала чого мені не хватає, що їду. Відчував, що все неправильно і щось треба міняти в країні. Тут розказуєш людям про війну, а вони думають, що це десь далеко і в них не буде.


Коли Донбас стане українським, хочете повернутися?
- Могилки рідних там. А жити хочу тут. Хоча тут важче, заробляю менше. Всі, хто залишився там за день не зміняться. Я не знаю як з цими людьми спілкуватися.
Треба зробити блокаду і не пускати контрабанду. Поки кордони не будуть під українським контролем. І треба провести розслідування – хто, що робив. Вони мають відповісти. Якщо все безкарно пройде, то це багаття буде роздуватися. Школярів вчать – там фашисти. Діти другої інформації не отримують. Внуки товаришу кажуть, що тут фашисти. Бензину нема, їжі нема, грошей нема, а сюди їхати не хочуть. Кажуть – ви всіх собак з'їли, по два раби вам роздали. І ти їм нічого не поясниш. Вата. Зброї на руках дуже багато. Треба було раніше жорстко міняти Єфремових, Ахметових на Москаля. Коли туди зайде українська армія, то треба три-п'ять років, щоб навести порядок.

Зараз ви читаєте новину «Ви всіх собак з'їли, по два раби вам роздали - переселенець про життя після окупації». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 56191
Голосування Підтримуєте введення біометричного контролю на кордоні з РФ?
  • Підтримую. Тепер потрібно заборонити українцям їздити в Росію
  • Ні, нічого не дасть крім черг на кордоні
  • Потрібно вводити візовий режим
  • Краще заборонити росіянам в'їзд в Україну
  • Це нічого не дасть. Злочинці з РФ все рівно знаходитимуть способи потрапити в Україну
  • Досить повністю припинити транспортне сполучення з РФ
  • Сумнівне рішення. Такий контроль ще більше провокуватиме Росію. Можливе загострення на Сході
Переглянути