Письменник Віктор Терен в дитинстві навчався у школі відомого українського освітянина Василя Сухомлинського у селі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області.
"За проступки наказував нас корисними справами. Наприклад, розбив хтось шибку м'ячем, бачок з водою перелив чи штовхнув товариша. Сухомлинський кожен такий гріх доручав учневі спокутувати тим, що посадити дерево, причому дерево мало бути фруктовим" - згадує про свого вчителя Віктор Васильович в інтерв'ю журналу "Країна".
Яким ви запам'ятали Василя Сухомлинського?
Не знаю, де він знаходив час, той Сухомлинський. Через усе його обличчя пролягали два величезних шрами. Він був кулеметником, і під Москвою його дуже важко поранили. Був худорлявий, трохи вищий середнього зросту. Весь час на його запалих щоках був нездоровий рум'янець. Мав сухоти. Через те в нього палахколіто обличчя.
Василь Олександрович не визнавав колективу. Учнів кликав у кабінет до себе або розмовляв на вулиці. Він мав Школу Радості під відкритим небом. Просто сідав і з тим чи тим учнем балакав. Мав індивідуальний підхід – до кожного намагався знайти стежку.
Як Сухомлинський виховував дітей?
За проступки наказував нас корисними справами. Наприклад, розбив хтось шибку м'ячем, бачок з водою перелив чи штовхнув товариша. Сухомлинський кожен такий гріх доручав учневі спокутувати тим, що посадити дерево, причому дерево мало бути фруктовим. Наступного дня Только, Мишко, я чи хто інший приходив до школи, брав лопату, копирсався в цій землі, копав ямку, заливав водою. Дерево посадить для дитини – не така вже й легенька робота, та ще й муторна, бо відривала від забав. Але вона благородна. Потім ці дерева вродити такими солодкими дитячими гріхами, нашими двійками, трійками. В цьому був весь Сухомлинський. Всі розбиті шибки потім вродили яблуками. От таке було виховання.
Ця школа не заміняла загальноосвітню?
Ні. Це загальноосвітня школа була, церковноприходська. Я в Сухомлснмького вчився класів 5. Він викладав історію і українські мову, а інші предмети – звичайні вчителі, з якими ми дружили і з яких пили кров.
У нас була величезна територія. На ній можна було хоч ліс висаджувати.
Це була єдина школа, в яку діти боялися запізнитися. На інші уроки ми ледве теліпалися, а До Василя Олександровича намагалися раніше приходити, щоб сісти і якісь історії розказувати.
Сухомлинський, крім своїх наукових робіт, писав казки. Складав їх разом з дітьми?
Часто казав дітям: давайте вигадувати казки. Ми балакали все що завгодно, давали волю фантазії. Чому Сухомлинський зараз дуже в пошані у японців – бо всі ці хокку їхні дуже близькі українській споглядальності. З Японії в наше село і досі часто приїжджають делегації у музей Сухомлинського.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Учні Василя Сухомлинського робили сівалки та віялки
До Василя Олександровича була милостива смерть. Згорів буквально за півтори доби від серцевого нападу. Але коли зробили розтин, то виявили рак печінки, який ще про себе не встиг заявити. Мене тоді вже в селі не було, я вчився в інституті.
У Павлиській школі Василь Сухомлинський спочатку викладав історію, суспільствознавство, українську мову й літературу у старших класах. Працюючи з підлітками, помітив, що серед них майже не було відмінників, хоча в молодших класах багато хто з них вчився на "п"ятірки". Тоді Сухомлинський став брати першокласників і доводити їх до сьомого класу. Намагався зрозуміти, чи діти з віком стають лінивішими або здібності їхні погіршуються й чи винні в цьому вчителі. Потім навіть узявся працювати з дошкільнятами, які готувалися йти до школи, у "зеленому" класі — спеціальній альтанці біля шкільного виноградника.
Вивчаючи індивідуальні особливості учнів, а також умови життя, у яких вони зростають, результати спостережень записував у щоденник. Невдовзі з"явилися його праці "Серце віддаю дітям", "Павлиська середня школа", "Жива вода криниці", "Народження громадянина". Тодішні педагоги вважали, що вирішальним у вихованні є вплив колективу на особистість. А Сухомлинський ішов від дитини до колективу. Він вважав, що той повинен складатися з розвинених індивідуальностей. Тому книгу "Серце віддаю дітям" спочатку не хотіли друкувати. Методика навчання дітей на природі, а не в класі, також ішла всупереч офіційній педагогіці й багатьох лякала. До школи вивчати досвід стали приїжджати делегації з Японії, Німеччини, Фінляндії, а "Серце віддаю дітям" у своїй країні все ще не дозволяли оприлюднити.
— Как-то к нам приехал директор школы-интерната Юрген Польцин из ГДР, — згадувала дружина педагога Ганна Сухомлинська, — и просто пришел в восторг от самой школы, а "Сердце отдаю детям" так его увлекла, что он решил обязательно добиться ее опубликования. Благодаря стараниям Польцина книга была издана в Германии на немецком языке в 1968 году.
У СРСР твір видали наступного ж року. Невдовзі "Серце віддаю дітям" побачило світ у 69 виданнях на 37 мовах.
1 
79692
Коментарі