У Черкасах 9-річний школяр читає лекції для студентів

Фото: Фото: Захар Колісніченко

9-річний школяр Віталій Нечаєв з міста Звенигородка, що на Черкащині, читає лекції студентам третього курсу.

Вундеркінд вже вдруге проводить пару на історичному факультеті навчально-наукового Інституту історії і філософії Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Сам же навчається у четвертому класі Звенигородської спеціалізованої школи імені Шевченка.

Об 11.24, після дзвінка, Віталій в костюмі заходить в аудиторію, де вже чекають понад два десятки студентів. На руці у нього годинник з коричневим шкіряним пасочком – подарунок від президента України на День захисту дітей. Хлопець вітається і одразу починає читати лекцію на тему "Київська Русь".

Віталій починає лекцію з часів розселення слов'ян, заснування Києва у V ст. й завершує татаро-монгольською навалою у XIII і утворенням Галицько-Волинського князівства. Студенти слухають, проте нічого не записують. Час від часу Віталій показує указкою на карту. Ілюструє лекцію датами та згадує імена князів та тогочасних царів і полководців. Читає з пам'яті, нікуди не підглядаючи. Його лекція триває майже півгодини.

"Є в когось питання?" - запитує в студентів після лекції Віталій. Студенти мовчать.

"Звісно рівень викладання не університетський. Нічого нового він нам не сказав. Та всеодно цікаво. Згадали те, що вже вивчили. Цікаво те, що він маленький. Його можна похвалити за те, що дитина не сидить біля комп'ютера, а читає, розвивається і займається собою", - говорить після лекції 18-річна студентка Алла Йовко.

"Бували й помилки в лекції, але незначні, і то від хвилювання. Цей матеріал ми вчимо на першому курсі. Звісно ж і лекція неповна. Ми більш глибоко вивчаємо це все. Але для шкільного рівня, для рівня старших класів, знання бездоганні", - каже інша студентка.

Віталій навчився читати і писати у три роки. Ще до того, як пішов у школу перечитав усі підручники з географії та історії. Зізнається, що хоч і все знав, готувався до лекції 4 дні.

"Дитина надзвичайно обдарована. Його перевага над сучасними дітьми в тому, що він читає. Його вільно можна приймати на перший курс історичного факультету", - зазначає професор історії Анатолій Морозов, 66 років.

Після лекції хлопець випиває стакан води. Хвилюється.

"Я не знаю, як мені вдається все запам'ятовувати. Мабуть пам'ять розвинута. Хочу стати доктором історичних наук, тому що мені це подобається. Хочеться знати, що було до того, як я з'явився на світ. Раніше мені подобалась географія, але я почав цікавитись, що було на місці сучасних країн у минулому. Відповідь знайшов у книжках з історії. В школі люблю всі предмети, але найбільше – математику і англійську мову. Уроків історії ще немає", - розповідає вундеркінд.

Нині він пише книгу з історії. Раніше ж мріяв стати президентом.

"То була просто дитяча мрія. Просто хотів зробити порядок у цій країні. Щоб були безкоштовна освіта, більша зарплата. Але вирішив що краще бути істориком, ніж політиком", - пояснює хлопець.

Мама Віталія 29-річна Ольга Нечаєва на лекції сиділа в першому ряду серед студентів, аби син не так хвилювався.

"У школі він звичайний хлопець. Навчається на відмінно. З малюванням не дуже виходить. Але він - ще мала дитина. Потрібно багато пройти, вивчитись, щоб стати великою людиною. Зараз він хоче стати істориком. І я йому у всьому сприятиму", - каже мама Віталія.

У 2011 році хлопець брав участь у Всеукраїнському конкурсі "Диво-дитина – 2011" і став лауреатом у номінації "Найдивовижніший". Того ж року став лауреатом премії "Гордість країни" у номінації "Рідкісний талант". Брав участь у міжнародних конкурсах та олімпіадах з історії, математики та іноземної мови.

"Приємно вражений спілкуванням з Віталієм. Це – ще одне підтвердження, що Черкащина, як і вся Україна, має великий інтелектуальний потенціал, починаючи з дитячого віку", - говорить професор Василь Мельниченко, директор навчально-наукового Інституту історії і філософії Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.

"Було б добре, щоб увага до таких дітей була не епізодичною, а постійною. Вже давно назріла потреба в розробці загальнодержавних і місцевих програм і фондів підтримки таких дітей. Для них, окрім того, потрібно розробляти й індивідуальні навчальні програми, які враховували б рівень інтелектуального розвитку та вікові особливості", - додав професор.