Дарія Янегова шість років тому переїхала до міста Кошице в Словаччинні. Каже довго звикала до місцевої культури. Хоч від кордону близько 100 кілометрів, але культури різні.
"Приїхала в Кошице вчитися в університеті Шафарика на хімічний факультет. До того була студенткою Харківського вузу. Рішення виникло спонтанно, їхали вступати цілою групою. Коли стала тут студенткою, то зрозуміла, що після шумного Харкова зі студентськими тусівками, тут нудно. Ймовірно, що поїхала б назад додому, але під кінець навчання познайомилась із майбутнім чоловіком, тому тут і залишилась", - каже Gazeta.ua Дарія.
Українка каже, що мовного бар'єру не відчувала. Професори університету знають російську, українську. Серед викладачів були українці.
"Навчальна програма була не така насичена, як в Україні. Але було багато реагентів, сучасних пристроїв для проведення хімічних аналізів, чого бракувало в нас", - додає Даша.
Але відштовхувала різність культур, свята в інший час, відношення до їжі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Школи і садочки платні" - українка розповіла про освіту в ОАЕ
"Тут молодь пізно дорослішає. В 25 лише закінчують університет, а в 30 задумуються про створення сім'ї. В мене донька народилась у 22 роки, тому, щоб мати спільні інтереси я спілкувалась зі старшими словаками. Дивно було й те, що на вихідні і свята закривають усі магазини. Але з часом до цього звикла", - каже українка.
Звикала і до того, що тут немає культу їжі. Словаки пригощають переважно невеличкими бутербродами, а молодь, яка збиралася випити пива, ввечері йде лише на пиво, а не замовляє ще й традиційних закусок.
Перша робота українки була в українському ресторані. Спершу була нянею в родині українців, пізніше допомагала на кухні, працювала перекладачем російської, зараз займається манікюром.
Юлія Бондарчук з міста Малин на Житомирщині сім років тому переїхала у Фінляндію. Разом з чоловіком працювали на фермі. Зараз Юля прибирає в магазинах, офісах та на заводах і веде свій блог, в якому ділиться особливостями життя в країні.
1 
79692
Коментарі