Близько 600 полтавців взяли участь у скорботній ході з нагоди вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Тримаючи в руках лампадки, вони пройшли вулицею Жовтневою до Свято-Успенського собору Київського патріархату.
Щоб наглядно продемонструвати молоді умови, в яких опинилися українські селяни, з 10-ї ранку поблизу переходу "Злато місто" активісти позапартійної громадської організації "Злам стереотипів" облаштували вуличний музей історії. Вони демонстрували перехожим, чим харчувалися люди у ті часи.
"Зі шкільних підручників молодь може дізнатися лише абстрактні цифри втрат українського народу. Ця виставка наочно демонструє жахіття Голодомору. Тут ви можете побачити хліб тих часів, який пікся з цвілого борошна та тирси. Супи, які варили з гнилою картоплею, шкіряними ременями та цвілою мукою. Гниле м'ясо, яке прибічники радянської влади обливали керосином, щоб змучені голодом селяни, коштуючи його, отримували внутрішні опіки", - розповів 22-річний активіст організації Олександр Коба.
За його словами, такі акції необхідно проводити хоча б раз на рік, щоб молоді люди усвідомлювали, яке жахіття довелося пережити їхнім пращурам, і робили висновки.
"За сьогоднішній день до нас підійшло близько 400 чоловік. Були й такі, хто проходив повз, відвертався. Адже ця виставка — своєрідна шокова терапія для сучасних людей", - зазначив Коба.
Неподалік імпровізованого музею перешіптуються дві літні жіночки. В руках тримають червоні гвоздики та житні колоски.
"Прийшли сюди разом із подругою, - наголосила 74-річна Алла Стіхіна, спираючись однією рукою на палицю. - У цей день пам'яті хочеться віддати шану людям, які померли від голоду. Хоча ми й не застали 32-33 роки, втім наше дитинство припало на післявоєнний період. Тоді також не було чого їсти. І кожен виживав, як міг. Пам'ятаю, як ходили в ліс і шукали бодай якусь рослинку, щоб з'їсти. Пам'ять про такі страшні літа ми повинні передавати з покоління в покоління".
До участі у скорботній ході долучився й народний депутат-свободівець Юрій Бублик.
"Про Голодомор знаю від своєї бабусі. Вона розповідала, як виживали люди у ті жахливі часи. Московсько-більшовицькі окупанти в них забирали останній шматок хліба. Потім через місяць-два заходили до людей в хати і питали: "Как вы, суки, живете и до сих пор не сдохли?!" - розповів Юрій Бублик.
"Я батько трьох доньок і мені важко уявити, щоб я робив у такій ситуації, коли б не мав чим їх нагодувати", - додав політик.
Серед натовпу полтавець Роман Костенко, 35 років, запалює лампадку своєму 8-річному сину Андрію.
"Намагаємося кожного року підтримувати цю акцію. Адже жахіття Голодомору не оминуло й нашої родини. Пам'ятаю, як був малим, дивувався, з якою обережністю прабабця збирає зі столу останні крихітки хліба. Було з того дуже смішно. Вона крізь сльози говорила: "Не смійся, дитино, твоє щастя, що ти не знаєш, що таке голод", - згадав Роман.
Тривала процесія близько години. Після того, як у головному кафедральному храмі Київського патріархату архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір відслужив поминальну панахиду, учасники акції розійшлися.
3 
79692
Коментарі
10