З 35-річним маркетологом з Києва Андрієм зустрічаємося біля пам'ятника Петру Сагайдачному на Подолі надвечір у п'ятницю. Днями через свій Фейсбук попросила відгукнутися людей, які вважають себе залежними від соцмереж. Андрій називає себе залежним і погодився розповісти, чому так вважає, однак побажав залишитися анонімним.
- Моя залежність від соцмереж почала сильно проявлятися під час Майдану. Фейсбук породжує залежність емоційну, візуальну і інформаційну. Моя — саме інформаційна, як виявилося. Під час Майдану треба було весь час стежити за подіями. Я накопичував зв'язки, підписувався на оновлення, щоб знайти ту думку, яка мені в цей момент була потрібна. Щоб зрозуміти, чим соціум дихає. Це була така сильна потреба, яка переросла в залежність. У той час це було масово. Всі так робили. Це почалося, як снігова лавина. Дуже багато часу забирало в мене передивлятися стрічку, статуси користувачів, додавати тих, кого хтось перепощував. Я завдяки Фейсбуку збільшував читання інформації в рази кожного дня.
Скільки часу проводите в соцмережах?
- Значну частину. Це може бути години 3-4 на день, не менше. Було й більше. Я взагалі можу не усвідомлювати, що роблю. Це настільки сильне. Рука сама тягнеться продивитися френдстрічку чи повідомлення, чи новий лайк. Особливо тягне до фейсбука влітку, коли мало інформації. Ти гортаєш френдстрічку, і відчуваєш: нічого не відбувається. Не відчуваєш насиченості подіями. Звісно, світові новини — гарячі. Взяти хоча б події у Туреччині. Але все залежить від того, на чому ти фокусуєшся. Я на зовнішніх подіях світового маштабу не дуже фокусуюся.
Було відчуття, що ви досягли точки перенасиченості соцмережами?
- Інформації стало так багато, що я почав відсіювати непотрібне. За останній рік займаюся тим, що видаляю зайві підписки. Це вже починається фільтрація. Коли ти вже розбираєшся в інформації, відсіюєш тих, кому можеш приділяти свою увагу, від тих, на кого не хочеться витрачати свій час. Відписуюся від тих, хто несе негатив або недостовірну інформацію.
Маю кількох людей у Фейсбуці, по яких міряю пульс. Ставиш на них внутрішні маркери. Ти читаєш їх, і тобі достатньо. Навіть якщо ти не маєш часу за роботою, тобі достатньо присвятити годину часу на день, щоб прочитати їх - і рівень твоєї вгодованості інформацією буде достатній.
Останнім часом я зрозумів, що не можна довіряти взагалі ніяким змі. Я раніше читав Українську правду. Завдяки Фейсбуку я звик орієнтуватися на конкретних людей. Я бачив їх статті, знаю, чи хочу їм довіряти. Я стаю залежним саме від їх думки.
Хто для вас ці люди?
- Наприклад, я орієнтуюся на Віталія Портнікова і Юрія Романенка. Це люди різнопланові. Юра більше провокатор. Він висловлює часто екстремальні думки. Але він явно небайдужий. У ньому є системність. Він намагається збудувати навколо себе дискурс. Портніков же індивідуаліст. Він не прагне створювати навколо себе клуб однодумців. Він вважає себе генієм. Він самозакоханий. Але це нормально, якщо він знає про це. Мені ця усвідомленість дуже в ньому подобається. Деколи він пише вистраждані і довго виношені речі. Часто — просто рутину, бо це його робота.
Є люди, які часто зникали з інтернету. Наприклад, Андрій Бондар. Для мене він дуже сильний блогер. Коли він на певний час зник, мені його не вистачало. У цей час він працював над перекладом книги.
Андрій Кокотюха часто постить провокативні пости. Рік щодня він вітав жінок з новим днем, щоб потролити 8 березня. Це достойно. Було цікаво читати реакцію.
Як ви жили без цього до Майдану?
- До цього була соцмережа В Контакті, де були зародки цієї комунікації. Там ми створили групу туристів-скелелазів і ділилися веселими фотографіями. Молодь і зараз таким займається в контакті. А Фейсбук — це більш доросла соцмережа. Зараз я в Контакт заходжу раз в рік, і мені стає скучно. Мені дивно, що там роблять люди.
Через соцмережі ви менше спілкуєтеся в реалі?
- Мені моя дівчина часто докоряє: "Ти втрачаєш сім'ю, бо годинами сидиш у Фейсбуці. На Майдан уже не треба йти, чого ти там далі сидиш?"
Зараз через соцмережі я менше часу приділяю спілкуванню в реалі. Інколи воно мені просто не цікаве, бо в соцмережі цікавіше. Трапляються і моменти втоми. Гортаєш стрічку і запитуєш себе: що я тут роблю? У соцмережах проводжу весь час, поки їду в транспорті. Заходжу туди, коли чекаю когось на зустрічі чи просто йдучи по тротуару. Навіть прийшовши додому і повечерявши, можу вбити на соцмережі кілька годин. До 24 ночі максимум.
Уявіть, що ви когось чекаєте. Людина запізнюється на 10 хвилин. Якби не було Фейсбуку — ви б у цей час думали про вічність?
- Я б нервувався. Фейсбук допомагає забути про хвилювання, все спрощує. Не раз бачу навіть таке: дві людини зустрілися, поговорили трохи, знудились, сидять поруч і кожен читає свій Фейсбук в телефоні. Це найсумніше, мабуть.
Чи є справи, які ви не змогли зробити через те, що віддали час Фейсбуку?
- Якби я мав мету здійснити якийсь проект, наприклад, написати книжку, зміг би: виключаєш Фейсбук і пишеш. А я собі таких завдань не ставив. Я дав собі зараз можливість зануритися у Фейсбук, щоб отримати якомога більше думок і дійсно відчути, чим живе наш час, чим живуть люди. Я свідомо це роблю. Зараз мені потрібно насититися достовірною інформацією. Тому що у нас є проблема з цим в Україні, у нас засоби масової інформації не дають такої змоги. Телебачення дебілізує більше людей, ніж розвиває. Думаю, що з часом я зможу сказати собі "стоп". Дай Бог. Хоча я не виключаю, що тривала залежність з часом притуплює вольові якості людини. Людина чим більше втягується в щось, тим менше здатна зупинитись. Курці — приклад.
Якби змі вас задовольняли, чи витрачали б ви на них стільки часу, скільки витрачаєте щодня на соцмережі?
- Це вже була б не залежність, а чітко усвідомлений час, виділений на це заняття. Часом думаю поставити собі додаток у Гуглі — кількість часу, який я можу проводити у Фейсбуці на день. Провів 30 хвилин, і знаєш, що твій час сплив. Тоді ти розумітимеш, що міг витратити цей час на пробіжку, на басейн, на спілкування з людьми.
В соцмережах не траплялося сказати зайвого, про що б ти потім шкодували?
- Часто потерпаю від людей, які псують мою сторінку своїми коментарями. У фб їх можна забанити, але в житті ти їх не забаниш. Але в реалі вони й так явно нахамити не можуть, бо при візуальному контакті не наважуються. А соцмережа їм дозволяє бути сміливими. Там ти можеш будь-кому написати будь-що.
З іншого боку, у мене була травма. Я про неї розповів у фб, і мені стало легше, я від цього звільнився. Це плюс. Чого зараз не вистачає віртуальній платформі — там немає енергії, мало болючих індивідуальних переживань. А завдяки звірянням вона оживає.
Як ви ставитеся до думки, що соцмережі небезпечні, бо можуть використовувати вашу особисту інформацію?
- Частково й так. Але я думаю, що через якийсь час світ стане настільки відкритим і інформація про будь-яку людину буде у такому вільному доступі, що соцмережі не будуть фактором загрози, не будуть унікальними в цьому. Можливо, колись нейродатчики показуватимуть усьому світу настрій людини ще до того, як вона вийде з дому. Завдяки соцмережам зможемо отримувати багато інформації психологічного плану. В якому людина настрої, наприклад. Через якісь нейрони це буде зчитуватися. З одного боку це буде зручно, бо емпатія буде доступна багатьом. З іншого — шкодитиме, бо ти будеш наче оголеним.
А ми не спрощуємо? Користуємося гаджетами замість того щоб розвивати це чуття в собі. Людство іде легшим шляхом, як ви гадаєте?
- Візуальний канал в людей найбільш сильний, тому людство розвинуло такий спосіб комунікації. Успіх гаджетів пояснюється тим, що в людей була дуже сильна потреба в новій візуальній інформації. Зараз от всі шукають покемонів. Я не граю принципово, бо ще років 20 тому для себе вирішив, що в ігрову залежність потрапляти не хочу. Але людям потрібне і таке, як покемони, доповнення реальності. Думаю, в майбутньому спілкування з віртуальними істотами буде трендом. Кращий друг стане віртуальний — той, що в ґаджеті. Він знатиме всі твої особливості. Як тільки тебе зацікавило щось — а він уже прокопав усю інформацію про це і запропонував тобі.
Чому ви вирішили залишитися анонімним?
- Я недостатньо ще дозрів до такого "камінг аута".
Такий камінг аут могли б зробити мільйони, судячи з аудиторії Фейсбука.
- Все ж таки залежність від будь-чого — це проблема. А хвалитися проблемами не випадає.
3 
79692
Коментарі