"Росіяни воюють навіть з мертвими": хто і як евакуює тіла загиблих українців

5

Фото: Олексій Юков

Українські військові й цивільні гинуть на війні з 2014-го року. З початком повномасштабної війни кількість загиблих зросла в рази. Часто тіла не вдається забрати одразу або доводиться робити це в умовах небезпеки нових обстрілів. Але кожне тіло українця має бути доправлене до рідних і належно поховане. Хто цим займається та як працюють ті, хто повертає загиблих додому, у матеріалі Gazeta.ua.

Як забирають тіла загиблих воїнів

Тіла військових, які брали участь в Антитерористичній операції на Донбасі з 2014 року, досі залишаються на окупованій території. До них додалися ті, хто загинув внаслідок ескалації бойових дій після початку повномасштабної війни. Пошуком зниклих безвісти й поверненням додому тіл займається як держава, так і волонтери.

 

Пошуковці збирають інформацію з військових частин, від родичів, СБУ й Нацполіції. Якщо візуально впізнати складно, тоді проводиться ДНК-експертиза. Вона робиться коштом держави. У всіх тіл військових беруть ДНК-зразок. Під час пошукових робіт часто знаходять і тіла російських військових. Їх перевозять до місць зберігання та готують на обмін.

Разом із загиблими українськими бійцями пошуковці зазвичай також знаходять особисті речі – документи, прикраси, фотографії рідних. Якщо пошукові роботи ведуть на місці боїв – знаходять також різного калібру зброю, підсумки й боєкомплекти.

Повертатися по полеглих, коли бій щойно закінчився або ще триває, украй небезпечно. І саме тому пошуком і ексгумацією від початку війни на Донбасі займається гуманітарна місія. Побратими часто були змушені ховати полеглих у нашвидкоруч виритих могилах. Через щільність і закам'янілість ґрунту в деяких місцях ями мали глибину лише на кілька десятків сантиметрів. З 2014-2015 років на тимчасово окупованих територіях Донбасу залишаються тіла військових, які досі не повернули рідним. Волонтерам просто не дозволяли там попрацювати.

Хто цим займається

"Чорний тюльпан"

Гуманітарна місія, що займається пошуком, ексгумацією і транспортуванням останків тіл українських військових і цивільних, які загинули на війні.

Місія почала діяльність 2014-го. Її виконували представники ВГО Союз "Народна Пам'ять", які мали значний досвід у подібних місіях і займалися пошуком останків солдатів часів Першої та Другої світових війн. Іноді волонтерам доводилося домовлялися з ватажками терористичних організацій ЛДНР про доступ на контрольовану ними територію, відшукували тіла й доправляли їх рідним. Восени 2014 року до їхньої роботи підключилося і Міністерство оборони України. Започаткували спільний проєкт "Евакуація 200", завданнями якого були пошук, евакуація та ідентифікація тіл загиблих. 2 вересня 2014 року вони почали спільну роботу в рамках гуманітарного проєкту "Евакуація 200" разом з групами цивільно-військового співробітництва Збройних сил України й працівниками Національного військово-історичного музею України.

Із січня 2016-го фактично немає доступу до окупованих територій, заявив Ярослав Жилкін з "Народної Пам'яті". З того ж року волонтерів-пошуковців "Чорного тюльпану" не залучали до реалізації гуманітарного проєкту Збройних сил України "Евакуація 200". Співпраця була припинена з ініціативи Міністерства оборони, яке почало реалізовувати власний гуманітарний проєкт. "Чорний тюльпан" продовжує працювати над пошуком тіл і доправленням їх до родин.

"На щиті"

Це гуманітарний проєкт Управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України, завданням якого є пошук та евакуація тіл. Раніше мав назву "Евакуація 200". Про зміну назви заявили в серпні 2022-го, щоб не повторювати радянське умовне кодування "Вантаж 200" . Словосполучення "Зі щитом або на щиті" використовували ще в стародавній Спарті. Воно має метафоричне значення – заклик до перемогти, добитися мети або із честю загинути.

Пошукові групи формують з військовослужбовців, які мають відповідний досвід з 2014 року й пройшли фахові курси Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

Пошуковики проєкту "Евакуація 200" не працюють у "сірій зоні" чи в районах, де є пряма небезпека їхніьому життю і здоров'ю. Але вся інформація, яка надходить з різних джерел щодо ймовірних місць поховання зниклих безвісти та, імовірно, загиблих військовослужбовців, збирається. За першої можливості після звільнення територій українські військові виїжджають до місць поховань, забирають ці тіла й передають далі на ідентифікацію.

Куди звертатися людям, що втратили на війні близьких

Наприкінці травня уряд призначив уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Ним став Олег Котенко.

Саме він у складі міністерства реінтеграції окупованих територій координує розшук зниклих безвісти як військових, так і цивільних на рівні держави.

Для того, щоб повідомити про зниклу людину, необхідно звернутися на гарячу лінію кол-центру за номером 0 800 339 247 з понеділка до п'ятниці 9:00– 18:00. У суботу й неділю кол-центр працює у віддаленому режимі. Інформації приймають у вигляді повідомлень на номер 095 896 0421 у Viber і Telegram. Також для зв'язку з працівниками кол-центру можна скористатися електронною адресою: [email protected].

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росія підвищує градус війни" – що означає анексія Путіним українських територій

Якщо ви дізналися про смерть бійця від безпосереднього командира, колег, командира частини, гарячою лінією або з ворожих чатів, варто:

- у командира чи колег дізнатися подробиці про місце, координати місця події та обставини загибелі захисника;

- звернутись у відділення Національної поліції за місцем проживання рідні із заявою про відкриття справи за фактом смерті особи;

- встановити зв'язок з військкоматом, з якого була мобілізована особа, і перевірити наявність повідомлення про підтвердження статусу зниклого безвісти чи Акту про настання смерті. Якщо його немає, то попросити командира частини надати відповідне повідомлення.

Гуманітарна місія "Чорний тюльпан" також продовжує пошуку тіл загиблих. Щоб повідомити інформацію про загиблих або зниклих безвісти звертайтеся за телефонами: +380986755016, +30951017739 (є Viber).

"Росіяни воюють навіть з мертвими"

Олексій Юков, голова Асоціації дослідників військово-історичної спадщини "Плацдарм" і керівник пошукового загону місії "Чорний тюльпан".

"Ми займаємося саме пошуком загиблих, ми не транспортувальна група. До нас звертаються люди особисто. Телефонують мені або моїм партнерам у Києві. Створюємо списки, де збираємо інформацію. Коли звільняється якась територія, яка була тимчасово окупована, то актуалізуємо ці списки. Тіла можуть перебувати як у населеному пункті, так і в лісосмузі чи полі поруч. У списках є особисті прикмети: татуювання, якісь переломи, що були за життя, хрестики, прикраси примітні, якісь інші особисті речі, по яких можна впізнати. Навіть до нижньої білизни чи футболки – хоча так буває не завжди.

Коли тіла непоховані й довгий час перебувають на окупованій території, то, звісно, мають поганий стан. Там може бути часткове скелетування. Якщо немає документів або розпізнавальних знаків, ці тіла вважають невідомимим. Коли ми їдемо на місце, де знаємо, що є тіла, найперше перевіряємо, наскільки безпечне місце. Чи проходили там сапери. Чи є там хтось з місцевих мешканців, хто бачив тіла. Ми зв'язуємося з поліцією та військовими і намагаємося дізнатися, де перебувають тіла.

 

Після цього вирушаємо на місце, знаходимо тіла. Далі визначаємо локацію, до кожного фрагменту тіла долучається номер. Все це фіксуємо, описуємо. Обов'язково записуємо на відео процес. Робимо фото. Складаємо всі рештки до спеціальних транспортувальних пакетів разом з особистими предметами. Якщо знайшли зброю поруч, то повідомляємо поліцію та СБУ. Далі привозимо тіло до найближчого моргу, де його оглядає поліція. А далі тіло везуть до моргу Дніпра. Якщо тіло впізнане, то через поліцію повідомляють рідним. Якщо тіло невідоме, то збирають ДНК і порівнюють його з базою даних зразків загиблих на цій ділянці. Якщо є збіги, то повідомляють родичам.

Ми й цивільних, якщо знаходимо, забираємо. Тому що після закінчення бойових дій багато тварин вилазять зі сховищ, вони голодні. А на полях багато загиблих – наших військових, цивільних, росіян. Тому треба забрати тіло швидше, бо тварини розтягують кістки. Є випадки, коли залишаються настільки маленькі фрагменти, що вже неможливо взяти ДНК.

Загалом працюємо на Харківщині, Луганщині й Донеччині. Навіть працювали на окупованій території. Цього року – під Сватовим і в частині Лиману. Ми не знали, що це окуповані території. Ніхто не зрозумів, хто ми. Пощастило – швидко забрали тіла. 2014-го були домовленості з окупантами й нашою владою, щоб ми могли забрати військових з-під Іловайська, Дебальцева. Були випадки, коли ставили до стінки волонтерів і хотіли розстріляти за те, що хотіли забрати тіла українців. Були випадки, коли живого українця обміняли на тіла росіян. Але тоді було простіше, бо не було такого масштабу бойових дій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росіяни по суті вже відірвані від шляхів сполучення" – аналітик про ситуацію на фронті

У нас триває повномасштабна війна. З нашого боку великі втрати, з їхнього – величезні. Ми забираємо всі тіла. Наших – для поховання рідним, їхні – для обміну, щоб могли повернути загиблих українців з окупованих територій. Росіяни мають бачити свої втрати й розуміти, що вони стали рабами системи. Є випадки, коли вони неохоче забирають тіла своїх. Вони або наступають і не мають можливості забрати тіла. Або відступають і не встигають. Третій варіант – найстрашніший – байдужість. Коли тіла російських солдатів лежать вздовж дороги, а вони просто проїжджають повз, бо це не з їхнього підрозділу. Для мене це безглуздя. Ми своїх всіх забираємо, якщо маємо можливість. Лазили під обстрілами з хлопцями-військовими. Вони ризикують своїми життями, щоб забрати своїх. Але з ворогом не можна домовитися: вони кажуть "так", і одразу починають відкривати вогонь. Ти не можеш підійти до тіла. Росіяни воюють навіть з мертвими. Ми ж людяно ставимося до тіл – забираємо як їхніх військових, так і своїх. Цим ми від них і відрізняємося. Залишаємося людьми. Але свої землі захищатимемо, коли приходить ворог.

Машини евакуаційні обстрілюють. Наша має пошкодження від АГС, уламків, куль. Це як велика мішень для ворога. Росіян не зупиняє, що там намальований червоний хрест і що там сидять волонтери. Були поранення. Окупанти за останній час поставили багато нових пасток саме на людей. Модифікують полювальні міни. Тому що це війна не проти військових, а проти українців. Це лякає. Таке було, коли нацисти знищували євреїв. Тільки зараз росіяни ховаються за "спецопераціями".

×