"Режим Путіна не тримається сам на собі. Росіяни мають нести колективну відповідальність" - Марія Авдєєва

Харків щодня тримає удар - місто з 24 лютого обстрілюють російські війська з усіх видів озброєння. Попри всі старання їм нічого не вдається. Місто живе, люди повертаються з евакуації, чиї домівки вціліли, підприємства з труднощами, але запускають роботу. Життєві артерії забезпечують волонтери. Вони рятують і тих літніх людей, хто залишився в місті без підтримки, і людей, які знайшли прихисток у метро.
Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповідає Марія Авдєєва. До війни вона була експерткою з інформаційної безпеки. Розвінчувала міфи російської пропаганди. А сьогодні вона - голос Харкова. Щодня розповідає світові про боротьбу українського міста.

Не знала, що таке обстріли або як це, коли біля тебе влучає снаряд. Зараз їжджу з журналістами, які документують воєнні злочини Росії. Виїжджаємо на ті місця, де знаходять убитих, закатованих. Пережите змінило мене докорінно. Не можу сказати, чим буду займатися після війни. Поки що живу кожен день. Щодня максимально роблю те, що можу в нашій спільній боротьбі. Так допомагаю залучати Україні більше міжнародної допомоги і зброї.

Як справляюся зі стресом? Багато працюю. Це мій єдиний рецепт. Тоді немає часу думати або рефлексувати на події чи побачене. В мене інколи іноземні журналісти питають: "Як ви спите, коли навколо обстріли?". Якщо спати мало, то просто відключаєшся.

Плакала ще до війни. З 24 лютого - ні.

Були моменти, коли була сильно втомлена фізично. Я собі кажу: це твоя робота, ти маєш це робити. Це не питання вибору. За цей час війни жодного разу не дивилася телевізор, не читала книжку, не слухала музику. І бажання не маю.

Іноді за день було до 20 включень в ефіри іноземних каналів. Постійно веду свій англомовний Twitter. Щоб голос нашої країни почули. Щоб було зрозуміло - Харків стоїть, Харків бореться. Щоб не зменшувався інтерес до України, цим потрібно займатися. За законами медіа, із часом починає інтерес падати. Всі маємо робити максимально для того, щоб тема України не сходила з перших шпальт, із хедлайнів, щоб постійно була в топі всіх новин. Нам треба вигравати цю інформаційну війну. Так отримуємо більше допомоги. Я завжди намагаюся донести світу - нам потрібно більше зброї, запроваджуйте потужніші санкції проти Росії, рятуймо Маріуполь.

 

Розумію, що б не робила, все одно кардинально не можу вплинути на ситуацію. Але бачу, що це робить багато людей. Підтримки багато. Часто люди пишуть з усього світу: "Підтримую Україну", "Продовжуйте знімати відео", "Я щодня перевіряю ваш твіттер", "Ви показали мені своє місто Харків". Це сильно мотивує. Багато іноземців, які не були занурені в українські теми, не знали не те що про Салтівку, а взагалі про Харків. Мене тішить, що вимовляють назву міста саме українською. Я жодного разу не чула й не бачила російської транслітерації. Відразу всі знали, як сказати правильно. Велика підтримка з одного боку, з іншого - розуміння того, що це велика кількість людей. У демократичних країнах політики і їхні рішення залежать від виборів. Якщо виборці наполягають на тому, що їхня держава має надавати допомогу Україні, то це сприяє тому, що така допомога надходитиме. Це все й спрацьовує в комплексі.

Харків перебуває під постійним обстрілами. Від початку війни не було жодного дня без них. Інтенсивність різна. Багато залежить від того, який це район чи мікрорайон. Думаю, вже вся Україна чула про Салтівку і знає про ситуацію там. Але таких районів у місті багато. Ті, що ближче до околиць міста, більше обстрілюють. Там важка ситуація. У людей немає води і часто електрики, газу. Літнім людям, які залишилися, волонтери постійно привозять їжу. Їм немає де приготувати.
Інші райони, які розташовані далі, більш-менш намагаються жити нормально. Якщо можна так назвати. Там відчинені деякі магазини, аптеки, супермаркети. На все місто два кафе, які працюють, які нещодавно відкрилися. Все інше зачинене. Відчуття життя у фронтових умовах.

Росія змінила тактику й тепер обстрілює хаотично все місто. Ти розумієш, коли перебуваєш на вулиці, що це може відбутися в будь-якому місці і в будь-який час.

Є декілька великих груп містян, які залишаються. Перша - люди, які працюють. Вони вважають, що це їхній обов'язок і не можуть поїхати. Лікарі - герої. Я була в кількох лікарнях, то вони там живуть. Не працює громадський транспорт і проблема з бензином, тому складно пересуватися містом. Медики обладнали собі місця для сну й приготування їжі.
Комунальники під обстрілами ремонтують все, що треба, вивозять сміття. Висаджували квіти в центрі міста. Це люди, які підтримують життєдіяльність Харкова, ризикуючи щодня. ДСНСН виїжджає на місяця обстрілів, щоб переконатися, що там не залишилося вибухонебезпечних предметів. Гасять пожежі. Розміновують.

Росіяни по два рази обстрілюють одне місце. Іде перший обстріл і за 20-30 хвилин знову прилітає туди. Рятувальники й "швидка" не чекають цього часу і їдуть. Лік на секунди, коли говоримо про людські життя.
Також залишаються малозабезпечені. В них немає грошей, щоб десь жити, орендувати помешкання. А тут мають житло чи ховаються у метро.

У багатьох житло знищене і їм нема куди повертатися після закінчення війни. Всі живуть надією, що отримають допомогу з цим.
Люди почали повертатися. Їдуть із різних причин. У когось закінчуються гроші і вони не можуть більше забезпечувати себе. Хтось вважає, що ситуація уже більш-менш. Не можна сказати, що стабілізувалася, але не такі інтенсивні обстріли. Якщо жили в тих районах, які умовно були безпечними, то повертаються.

Волонтери - головна рушійна сила для тих, хто залишається в місті. На них тримається багато різних процесів. Вони незамінні.
Після першого шоку 24 лютого волонтери згуртувалися і весь цей час цілодобово працюють. Постійно допомагають. Одні готують їжу у великій кількості. Наприклад, у мережі ресторанів, кафе. Потім інша група людей цю їжу розвозить тим, які потребують - літнім людям, бійцям на передову, територіальній обороні.

З літніми людьми є велика проблема. Вони часто живуть на високих поверхах і їм важко фізично підніматися чи спускатися. Ліфти не працюють. А якщо поруч немає магазинів, то й купити їм щось неможливо.

Багато людей досі живуть у метро. Там їм допомагають волонтери. Регулярно привозять гарячі обіди. Є гуманітарна допомога. І та, яка приходить до міста, теж потрапляє до них. Одна жінка народила в перший день війни й вони йшли тунелем із пологового до станції метро, де й досі мешкають із новонародженим хлопчиком. Волонтери допомогли знайти все.

 

Я не бачила в себе в місті й там, де я їздила, злих людей. Бачила тільки відкритих і готових допомагати. Які об'єдналися спільною бідою, бажанням перемоги. Завжди, коли розмовляєш, спочатку людина каже про те, що її турбує, а потім всі говорять, що ми переможемо. Люди стали добріші, відкритіші.

Російська пропаганда зараз не може працювати в Україні. Тут всі бачать на власні очі, що відбувається. Тому брехати так, як в РФ, в Україні не можуть. У Росії мізки промиті й це працює. Тому пропагандисти діють через тих людей, які й раніше були проросійськи налаштованими. Їх залишилися, мабуть, одиниці. Маю на увазі відомих. Наприклад, Медведчука.
А з іншого боку, вони працюють через мережу ботів і тролів, які приходять у Telegram, у групи. Роблять якісь дописи, коментарі. Намагаються якось змінити повістку. Головний меседж пропагандистів - брехня все те, що відбувається в Україні. І намагаються цей сумнів постійно підкидати в пабліки, групи. Їня головна аудиторія - власне населення. Тому на окупованих територіях намагаються одразу відрізати зв'язок і транслювати російські канали. Підключають своїх операторів, щоб обмежити доступ до незалежних українських медіа. Також працюють на західну аудиторію. Вона завжди була їхньою ціллю. Але там діють витонченіше через експертів, які плутають свободу слова з інформаційною зброєю Росії.

Що більша брехня, то в неї більше віритимуть. Громадяни РФ несуть таку саму відповідальність, як і ті, хто віддає злочинні накази, і ті, хто їх виконує. Ідеть про російських військових. Це їхня спільна відповідальність.
Пропаганда зараз є частиною цієї війни. Думаю, всіх вразила російська брехня про Бучу. Бажання їхніх пропагандистів виправдати всі дії. А те, що відбувалося в Маріуполі, коли скидали бомби на драмтеатр, нібито там українські військові ховаються? Там не було військових. І це підтверджено. Пологовий у Маріуполі - жінку вбили з ненародженою дитиною. А вони казали, що це акторка. В РФ це продукують для своєї аудиторії, щоб отримати більше гарматного м'яса. Щоб солдати йшли на війну. Також для цього пропагандисти розвивають ненависть до українців.

Вісім років російська пропаганда активно працювала в Україні. Були й регіональні відмінності їхніх меседжів. Інформацію доносили через політичних гравців із проросійського поля. Вони не казали, що Росія гарна. Але постійно критикували Європейський союз і спрямованість на євроінтеграцію, співробітництво зі Сполученими Штатами. Основна їхня лінія була - намагання посіяти зневіру в те, що Україні вдасться. "Ніхто не чекає нас там", "На Заході ми нікому непотрібні". А зараз всі бачать, хто приймає величезну кількість біженців, яку допомогу надає і хто, звідки надходить воєнна підтримка Україні, звідки їдуть гуманітарні вантажі. Ця війна визначила остаточний курс і для тих людей, які думали по-іншому.

Торік було зрозуміло, що Росія остаточно поглинула Білорусь. Здобула контроль у всіх сферах - економічній, інформаційній. Лукашенко казав про те, що готовий розмістити на території Білорусі всі види озброєнь, зокрема ядерну. Просив надавати російські "Іскандери". Повністю був готовий до підпорядкування. Допомагав російській пропаганді демонструвати уявну загрозу з боку НАТО. Було зрозуміло, що територію країни і самого Лукашенка використовуватимуть. Головний його мотив - не втратити владу в Білорусі. Він був на межі втрати влади, коли почалися протести. Максимальну підтримку йому надав саме Путін. Є розуміння, що в них була угода: Путін допомагає утриматися при владі, а Лукашенко робить все необхідне Росії. Але чи знав Лукашенко, що буде повномасштабне вторгнення? Імовірно, ні. Але його максимально використовують.
Зараз головне питання - чи братимуть участь білоруські військові в безпосередніх воєнних діях на території України. Лукашенко вже співучасник воєнних злочинів РФ. Питання в тому, чи перейде він цю червону лінію.

Лукашенко тримає суспільство в заручниках. Організував у країні концтабір. Тому що за вихід на вулицю з демонстрацією на підтримку України - 15 діб арешту. Білоруси, які зараз приїхали в Україну і воюють на нашому боці, розуміють, що там погано все закінчиться. Тому білоруське суспільство не підтримує цю війну. Ті хто за - у меншості.

Історію з "хорошими росіянами" підігріває сама РФ. Це загрозлива тенденція. Росія це використовує у власних інтересах, щоб показати, нібито Путін в усьому винен. А росіяни до цього жодного стосунку не мають. Це доволі популярна річ, яку Росія просуває на Заході. На всіх можливих каналах розказують про "хороших росіян", які нібито нічого не можуть вдіяти, від яких нічого не залежить. Відповідальність за воєнні злочини в Україні мають нести всі. Мовчазна маса, яка намагається не звертати увагу на те що відбувається, також винна.

Українці 2013-го й 2014 року виходили та вмирали. І далі віддавали життя. Ми продемонстрували свій вибір. А росіяни не можуть зробити свій. Режим Путіна не тримається сам на собі. У нього є підтримка й це їхній вибір. Тому мають нести за нього відповідальність. Деякі обрали простий шлях - виїхати за кордон і сказати про те, що не мають до цього стосунку.

Негативно ставлюся до того, що на наше телебачення запрошує російських експертів, активістів. У нас вистачає своїх фахівців. Росіянам не мають давати ефіри на Заході. Це те саме, якби в часи гітлерівської Німеччини давали місце для виступів нацистам, які б виправдовували свої злочини або розказали про іншу точку зору. Росія - країна-агресор.

Зараз у всіх є розуміння - Путін не зупиниться на Україні. Якщо нам не допоможуть, то далі це стосуватиметься вже безпосередньо країн НАТО. В інтересах усіх - максимально нас підтримувати.
Не можна давати російському впливу просуватися в шпаринки західного інформаційного поля. Хоч далі намагатимуться просувати ідею, що зброя, яку надають Україні, кудись зникає, невідомо, як її використовують. Спеціально, щоб підривати довіру до України. Тому треба постійно казати, що нам потрібно більше санкцій, зброї, інформаційної підтримки. Маємо більше сприяти іноземним журналістам, щоб вони могли виконувати свою роботу й показувати своїй аудиторії ситуацію тут.

×