"Най би окупанти пропали, с*ки": як облаштувалися українці в таборі на польському кордоні

6

Фото: Антон Букало

Із 24 лютого в Україні триває повномасштабна війна - країна-агресор росія руйнує мирні українські міста, вбиває цивільне населення. Українці, рятуючись від жахів війни, просять притулку у сусідніх держав. За даними ООН, з початку повномасштабної війни з України виїхали близько 2,7 млн. українців. Здебільшого це жінки з дітьми.

Найбільше наших співвітчизників шукають тимчасового притулку в сусідній Польщі. яка надає українцям прихисток і організовує трансфер до інших країн ЄС. У Польщі волонтерський рух облаштував станції для допомоги українським біженцям на різних рівнях. На кордонах України з Польщею обладнали спеціальні стоянки, де люди можуть відпочити, поїсти, отримати медичну допомогу та вирушити далі до безпечного місця прихистку.

Gazeta.ua побувала в таборі для українських переселенців на польському кордоні Кросьцєнко – Смольниця. Ми дізнались, яку допомогу тут надають українцям, які проблеми найчастіше виникають після перетину кордону та як волонтери допомагають влаштуватись українським переселенцям у Польщі.

Наметове містечко для допомоги українцям знаходиться ліворуч від дороги, одразу за пропускним пунктом Кросьцєнко – Смольниця. Попереду припарковані евакуаційні автобуси та авто з українськими номерами. Поблизу містечка - близько десяти іноземних журналістів з камерами та мікрофонами. Підходять до новоприбулих, питають про те, що коїться в Україні, чому виїхали. Жінка у сірій довгій куртці стоїть із чорним дитячим візочком. Відвертається від камери, плаче.

До наметового містечка підходить худорлява брюнетка Оксана, на вигляд років 25, веде за 4-річну руку дівчинку. Дитина в рожевій куртці, шапці й окулярах. Міцно стискає в руці іграшку-каченя. Отримала її від волонтера при вході.

Оксана жила в Дрогобичі, не планувала виїжджати, спостерігала за подіями. Після того, як російська армія скинула бомби на сусідній Яворів - вирішила їхати з дітьми до знайомих у Польщу. Опинились у наметовому таборі після того, як перетнули кордон автівкою. Вирішили перепочити й нагодувати дітей.

"Зараз виїхала з трьома дітками: чотири, вісім і дванадцять років. Шукали пункт пропуску, щоби були малі черги, важко з дітками в дорозі. Переглянули через інтернет, що відкрили додаткові переходи. Дорога до Кросьцєнко – Смольниці була важка, більше польова. Зате швидко пройшли кордон.

У війну залишилась без роботи, працювала в мережевій компанії. Ця ситуація повністю вибила родину з колії. Компанія не працює. Чоловік пішов у Тероборону. Переживали за дітей - що буде за два тижні, за місяць і як будемо утримувати дітей. Вирішили не чекати, поки буде ситуація, не дай Боже, так як на Сході. Кілька днів уже готувались - почули новини зі Львівщини. Забрали дітей. Плануємо їхати до Кракова, там живуть наші знайомі, працюють в Польщі вже не один рік. Вдома залишилась мама з бабусею", - Розповіла Оксана.

Ліворуч - намети зі столами для прийому їжі. Страви волонтери готують на "польовій кухні". Пропонують борщ, суп-харчо, печеню, м'ясні страви та випічку. На столі - чайник, розставлені пляшки з мінеральною водою, натуральні лимонади. Все волонтери дають безкоштовно.

В кінці рядів з наметами - біотуалети. Перед ними - намет із теплим одягом та ковдрами. У ньому стоять дівчина років 25-ти та жінка років 50-ти. Беруть ковдру. Дівчина виймає білу ковдру, спаковану в прозорий пакет, бере обома руками.

"Тут є ковдри. Нам порадили брати теплі речі, ковдри на кордоні. Бо у містах можуть бути лише койко-місця. На всіх теплих речей може не вистачити. Про табір нам розповіли люди, які вже їздили. Сказали, що можна тут побути, що нас тут нагодують, можна взяти польські картки мобільного оператора. Коли зайшла на цю територію - заплакала", - розповідає Анна. Приїхала з Сум зі своїми батьками й батьками чоловіка. Він лишився у Сумах.

"Два тижні жили в Яремчі, потім перетнули польський кордон. З Сум виїхали 24 лютого. Діставались на Західну добу. Побачили, що ситуація загострюється по всій Україні - і поїхали до Польщі. Статус біженців оформлювати не плануємо. Планували, що їдемо на три дні. Досі сподіваємось, що війна скоро закінчиться - і ми повернемось додому", - каже Анна.

Поблизу намету благодійної організації Caritas стоїть чоловік у жилетці салатового кольору. На одязі маркером написано "пол", "аннгл", "укр" - це мови, якою він спілкується. Це волонтер Олександр Васильєв. Родом з України, у Польщі мешкає протягом 26 років. Допомагає на різних кордонах, приймає біженців удома. У таборі біля Кросьцєнко – Смольниці він вдруге. Каже, його облаштували ініціативні поляки, а згодом підключилась влада.

"Тут була просто парковка, табір обладнали прості люди. Пізніше підключились організації – "Карітас", волонтери, уряд, самоуряд місцевий - поставили намети. Приїжджають різні люди, допомагають. Це табір першого пункту, де надають певну інформацію, де що можна далі робити, як їхати, як добиратись, які потрібні документи. Тут дають безкоштовну сім-картку, щоби мати зв'язок. Дають гарячі страви, теплий одяг – щоби люди, які їдуть пару днів – змерзлі, колодні могли відігрітись. Це є не постійний табір – місце першого контакту, тут люди перебувають недовго, а далі їх пересилають по всій Польщі", - розповідає Олександр.

"Те, що поляки сьогодні роблять – захоплює. Я двадцять шість років живу в Польщі, різні речі в стосунках Польщі й України були. Історія, яка, переконаний, була цілковито підбурювана кацапським урядом. Сьогодні ця історія будується наново. І дай Боже, щоби наші співвітчизники, українці, добре прийняли цю допомогу. Я на місці також організовую допомогу, декому не подобається, як виглядає ванна кімната. Вибачте, але для таких ми не маємо допомоги. Але є люди, які потребують реальної помочі, всілякої", - каже Олександр.

Волонтер розповів - поляки допомагають українцям із працевлаштуванням.

"Українські хлопці там воюють – і це є також подяка, те що поляки приймають українців до своїх домівок. У мене вдома зараз як в трамваї, але ми на це не дивимось, але знаємо, що треба допомогти. У мене зараз троє людей. Ми всіх влаштували, де жити, майже всіх влаштували, де працювати, діти пішли в польську школу, в садочок. Організовуємо медичну допомогу – приїхало багато вагітних жінок. Тиждень був удома у Вольштині (місто в Західній Польщі - Gazeta.ua), мав паперові справи – перекладав документи для переселенців, треба було затвердити, допомогти. Моя дружина працює в місцевому самоврядуванні– лише кільком людям сказали, що нам потрібні місця для українців – приймають одразу по 20-30 людей. На різні роботи. Звісно, це не керівні посади, але робота є, є працевлаштування. Якщо хтось хоче працювати – а більшість приїздять і кажуть, що не хочуть сидіти в когось на голові – хочуть бути самозабезпечені. Оформлення також спрощене – майже цілковито як полякам – надається PESEL - ідентифікаційний код – і люди з дня на день працевлаштовані", - розповів Олександр.

Каже - популярною роботою для жінок є збирання врожаю. За таку роботу можна отримувати від 2 500 злотих - приблизно 17 160 грн.

"Жінки найчастіше йдуть працювати у сільському господарстві – це збирання ягід, наприклад. Зараз сезон ще не почався - ведуться підготовчі роботи. Працюють в хороших умовах, не в полі. Робота важка, але поляки також працюють тяжко. Це праця з поляками. Зараз знадобляться вчителі зі знанням української мови – там, де будуть зорганізовані класи для дітей з України. Буде вчителька полька, яка навчатиме польської мови, і буде українка. Дуже багато лікарів приїхало, вони отримали працю. Будуть обслуговувати українське населення", - каже волонтер.

Олександр розповів, що польська влада максимально спростила процедуру перетину кордону для українців. До Польщі можна потрапити з паспортом і свідоцтвом про народження дітей. Волонтери допомагають адаптуватись, відчути, що люди тепер в безпеці.

"На правовому рівні для українців все дуже спрощене. Тут нема жодних проблем – є лише допомога. Всі допомагають. У людей більше є психічні травми. Українці приїздять сюди в невідоме, тому цей табір має сенс. Намагаємось зустріти людей якнайкраще, наскільки можемо: допомогти, розказати, підтримати, обійняти. Багато хто плаче. Тут ми, мужики, стільки сліз вилили, що важко передати. Важко бачити людей, нажаханих війною, з дітьми, але не тільки. Драма людини одразу в очах видно – травмовані, перелякані просто всі, хто приїздить.

Людей підтримуємо фразою "Все буде добре". Інших слів я не знаходжу, але знаю, що все буде добре. Всіх одразу називаємо на ти – у нас тут нема ти-ви, приймаємо як родину, хочемо допомогти. Лікарі багато допомагають. Медичне забезпечення надає "Мальтійський орден" з Естонії. Тут прийняли троє пологів – на кордоні побачили світ троє нових поляків, оскільки ті, хто народився на території Польщі – автоматично отримують громадянство", - розповів волонтер.

Показує на білий намет із червоними символами, який стоїть через дорогу від інших. Біля нього чергує лікар у червоному костюмі. Це Карл Капіца з Німеччині. Надає медичну допомогу українцям.

"Пацієнти найчастіше виснажені, їм холодно. Дехто має сильний біль, нервує. Приблизно ми приймаємо 25 пацієнтів за день. Здебільшого це діти, люди похилого віку. Іноді звертаються молоді люди. Є психолог, працює здебільшого з дітьми. Приймає на день від 5 до 15 пацієнтів", - розповів лікар.

Від табору до парковки спускається білявка з великою сумкою. Йде від компанії чоловіків із бейджами "Преса". Підходить до чорнявої жінки у чорній куртці й джинсах.

"Журналісти з Іспанії питали про нашу війну, такі питання ставили, що видно було - чекають, щоби заплакала. Але вже не плачу. Єдине. хочу. щоби окупанти забрались із землі", - каже.

"Най би окупанти пропали, с*ки", - відповідає дівчина в джинсах. Веде за руку дитину років 2-х. Ідуть до волонтерського автобуса.

Зараз у українців є три варіанти перебування на території Польщі: як турист (протягом 90 днів), як тимчасово переміщена особа та особа. що запросила статус біженця. Про всі варіанти перебування можна почитати тут.

Інформацію про допомогу в Польщі можна отримати тут.

×