Під стінами Кабінету міністрів – з десяток людей. У пятьох з них на головах пов'язки із написом "голодою". Вони сидять на м'яких стільчиках, двоє – в інвалідних візках.
Пятеро чорнобильців оголосили голодування під будинком уряду ще 1 липня. Вимагають вирішення їхніх питань щодо перерахування пенсій та виділення квартир та земельних ділянок, в черзі на які люди стоять більше 20 років.
Чорнобильці "Спілки інвалідів Чорнобиля Святошинського району Києва" виходили на протест ще минулого року. З 29 травня по 26 жовтня стояли щодня по дві години під Кабміном. Тоді їм пообіцяли виконання їхні вимог. Однак результату не було. Тому 20 травня цього року чорнобильці знову вийшли протестувати. Голодування – це крайній захід, до якого вдалися протестувальники.
- За 15 дней мне четыре "скорых" вызывали, - каже один із голоувальників, голова спілки, інвалід першої групи Сергій Красильніков. - Когда шли на голодовку, то уведомили Азарова и Попова, что в акции протеста будут брать участие инвалиды первой и второй групы. В связи с тем, что у каждого букет очень сложных заболеваний, просили, чтобы скорая помощь круглосуточно находилась при нас. Но она так и не появилась.
Він пересувається на вже досить старому інвалідному візку від однієї групки людей до іншої. Всіма досить жваво командує.
- Мне надо постоянно медикаменты, их целый мешок,- розповідає Красильніков. - А пенсия у меня – 1529 гривен. Еще и язва желудка обостряется два раза в год. Надо проводить курсы лечения. Я еще и после инсульта, и мне как минимум два раза в год надо проколоть неврологию. И все это за такую пенсию! Так если я не могу себе позволить ничего купить, ничего проколоть, так какая разница: дома я буду помирать, или сдесь.
П'ятеро протестувальників залишаються під Кабміном і на ніч. Вони розкладають клейонки, матраци, вкриваються ковдрами. Міліціонери, що чатують під урядом, спати дозволяють з першої ночі до шостої ранку. Потім наказують всі "ліжка" прибрати, мовляв, аби не порушувати громадський спокій.
До голодувальників час від часу приходять колеги. Чергують тут з ранку до пізньої ночі. Голодувати здоров'я вже не дозволяє. Переважно це жінки – ліквідатори чи вдови ліквідаторі. Також вимагають перерахунку пенсій. Приносять до Кабміну термоси із чаєм та воду. Голодувальники намагаються щодня випивати по 2,5 літри рідини.
Двічі до протестувальників підходила міністр соцполітики Наталія Королевська. На місці ж давала усні доручення своїм підлеглим – розібратися, розробити "дорожню карту" на кожну людину. Але результату жодного.
- Ми не вимагаємо, а прохаємо повернути те, що по закону нам має бути, - каже Красильніков, відпиваючи з паперової склянки маленькими ковтками воду. - У нас все зводиться до того, що одну обіцянку погасили, знову наобіцяли, не виконали, в результаті — соціальний вибух. І так вже 27 років після аварії.
- В 2012 стояли, нам пообіцяли, - втручається інший голодувальник Володимир Сидоренко. Він теж на інвалідному візку. – Кажуть нам: тоді був Тігіпко і ви всі папери понаписували, але ж зараз Королевська, то пишіть опять. И опять по большому кругу.
- Поэтому и не уйдем, пока наши просьбы не будут удовлетворены. Або- або, - запевняє Красильніков та від'їжджає.
- Та що та Королевська зробить – попосміхається, і все, - каже Сидоренко, опустивши голову.
- Все в ручному режимі робить Азаров, - втручається ще один чорнобилець Станіслав Зубарь, що сидить поряд голодування не оголошував, однак підтримувати колег приходить постійно. За професією лікар-терапевт. – Уряд видав постанову, що при наявності коштів будуть реалізовувати програму для чорнобильців. Але коли будуть грошей — не зрозуміло. Зараз їх немає. Їх ніколи немає.
Ще троє голодувальників трохи поодаль прилягли на стільчиках, дрімають. За ними та під кріслами, великі пакунки із куртками та ковдрами. На стільчиках – додаткові ковдри потонше. До них підходить кілька жінок, наливають із термосів чай.
- Я в Іванкові тогда робила, коли бахнуло, - розповідає одна з них, Любов Трофимовна, посміхається. У самої – друга група інвалідності. Отримує 2500 гривень. Під Кабміном добивається пере розрахунку грошей. - Сіли рішать, що робити. Кажуть мені: Давай ти будеш привозить їду. Отак і пішла. Трохи попрацювала і всі мені: давайте евакуюватися. Я кажу: ні , поїду туди, обслуговувати. Загружали нас в машину, і ми там роздавали солдатам пайки, воду. Я помню как сейчас, солдатік один прибіг: "тьотя, дайте водички, бо може це в последний раз". Я навіть лопатою помагала солдатам осколки прибирати. Я тоді думала: треба помагать, дітей рятувати, - каже, очі стають вологими, та жінка посміхається.
Більшість присутніх скупчилися навколо свого колеги – голодувальника Анатолія Міщенюка. Той відкинувся на спинці крісла, очі закрив. Обличчя зблідло. Жінки одразу заметушилися, знайшли пігулку "валідолу". Та чоловікові легше не стає. За 15 хвилин викликали "швидку".
До протестувальників зі сторони Кабміну виходить заступник голови Святошинського району Наталія Казенко. Щойно у Кабміні закінчилося засідання робочої групи щодо їхнього питання. Ініціювали його Микола Азаров та Сергій Арбузов, як розповіда Казенко. Її всі обступають. Спілкуються, як давні знайомі.
- У меня 45 людей в списке. Первые пять отдельно – голодующие, - каже, перегортаючи папери з іменами. -. Вас в первую очередь приглашают. Всех остальных — по списку. По возможности, все вопросы будут решены.
Чорнобильці шукають себе у списку. Тим часом до Кабміну під'їжджає машина "швидкої" допомоги.
- Я же вас просила не голодать!, - каже голосно вона Міщенюку.
- А вы с первого раза не хотите ничего решать. Надо, шоб помер чоловік, - відповідає той,заледве посміхаючись.
- Если бы от меня это зависело. Я такой же исполнитель, как и вы, - вже всмі каже Казенко. - По квартирам я сразу все выяснила. Это же не шутка. Это же все отслеживает Арбузов. Каждый день ему дают информацию.
До мітингувальників виходить ще кілька з чиновників. Серед них зокрема застпник голови КМДА Попова, представники Київської області.
- Ми будемо робити все, аби задовольнити ваші вимоги, які відповідають закону. Але кожен в межах своєї компетенції, - каже одна жіночка з області. - Мені як людині вас надзвичайно шкода. Я би вам радила, прсото піти звідси. А завтра
- І вообще не появляться. Я понял, - буркнув один із голодувальників Олексій Погуляйко.
- Я таке сказала?, - розводить руками жіночка, поправляє намисто з перлів на шиї. - Я кажу, що не так треба робити. У мене думка: допомогти кожному з вас.
Жінка тисне кожному із присутніх руки та з ширкою посмішкою йде до машини.
Голодувальники вирішують залишатися під стінами Кабміну до останнього. В обіцянки чиновників не вірять.
1 
79692
Коментарі
42