Онук Франка у випускному альбомі заклеїв фото Сталіна портретом діда

73-річний внук Івана Франка Роланд згадує, що відоме прізвище йому часом допомагало в навчанні. Учителям читав напам'ять дідового "Каменяра".

"В дитинстві я був цікавий до всього, вчасно зі школи не приходив – то в ліс, то в футбол пограти. Це трошки хвилювало мою маму. Наш директор школи Борковський створив капелу бандуристів. Але я тоді баскетболом дуже захоплювався. На репетицію капели не пішов, а пішов на баскетбол. Наступного дня директор на уроці каже: "Зірвалася репетиція. Я виключаю тебе зі школи. Іди додому". Я встав, пішов додому. Через годину весь клас приходить до мене - страйк оголосили. Отака була підтримка. Тоді директор сміявся: "То я так тільки сказав. Я ж не можу Франка виключити зі школи".

Якось Борковський приходить на урок у доброму настрої. "Хто піде до дошки? А, Ковальчук? Ти йди рівняння розв'язуй, а Франко нам "Каменяра" почитає". Дідового "Каменяра" я знав ще в сім років. Всі ж просили читати. То як міг не знати? В інституті складав я залік на 5 курсі. Екзаменатор заміняв нашого лектора, нас не знав нікого. "Франко – каже, - цікаве прізвище". Хлопці йому: "Та це ж онук Франка". Почав мене розпитувати. Забув про ту залікову книжку, написав "відмінно", потис руку. Друзі радили всі екзамени так складати", - розповів він.

Роланд має особливий випускний альбом зі школи. Фото Сталіна на ньому він заклеїв портретом діда.

"У всіх школах як оформлювали – зліва Ленін, справа Сталін, посередині герб, а внизу світлини учнів. Зробили й нам такий, я пішов до фотографа, кажу: "Що ж тут Ленін-Сталін? Іван Франко в цій школі вчився. Давайте нам Шевченка і Франка". Фотограф упирався, боявся, що покарають. Кажу: "Ми ж платимо тобі гроші. Зроби, і все". У мене є оцей альбом. 1949 рік. Випуск нашої 49-ої львівської школи – Шевченко, Франко, герба немає ніякого. Так того і не помітили. Хоч за це могли запросто дати строк", - згадав Роланд.

Літератором Франко не став, а обрав технічну професію — закінчив Політехнічний інститут.

"Коли настав час обирати професію, я відчув, що в мене нема особливої тяги до письма. До того ж у наш час філологія вважалася не чоловічим ділом. А інженерами бути дуже престижно. Мати мені сказала: "Не треба тобі філології. Франко вже все написав за нас. Ти вже нічого не додаси. Будеш виглядати як недолугий "дітьониш", який користається чиєюсь славою". Тому я вирішив бути звичайною людиною: бути інженером, дівчатам подобатись. Інженери ж більш "мужеські", ніж ті, що займаються писанням", - додав він.

×