Під час коронавірусу в Україні велосипедисти почали більше подорожувати в межах своїх областей. Організації відкривають нові маршрути, а для багатьох людей велосипед став основним транспортом.
Щоб подивитися, як змінилося життя велосипедистів під час пандемії коронавірусу, кореспондентка Gazeta.ua вирушила у подорож із учасниками громадської організації "ВелоПолтава". Вона займається розробкою мандрівних маршрутів на Полтавщині та в інших регіонах України.
18 велосипедистів проїхалися від Полтави до селища Опішня Полтавської області, яке називають столицею гончарства України. Тут пройшов велоквест "Макітра опішнянських слив". Учасники на різних локаціях збирали інгредієнти для приготування автентичної страви – борщу з гнічених слив.
Спортсмени збираються зранку біля торговельно-розважального центру "Київ". Більшість - у шоломах, усі - в масках. До їхніх велосипедів прикріплені баули з речами, складеними наметами і туристичними килимами. Аліна Островерхова, smm-менеджерка, змащує руки антисептиком, який висить на рулі.
"В електричках і в магазинах я завжди в масці. Навіть на велосипеді антисептик висить. Замість маски часом користуюся бафом (шарф-бандана, яку натягують на обличчя. – Gazeta.ua). Cпорт – це теж засіб убезпечитися від коронавірусу. Їжджу велосипедом, тримаючи дистанцію. У колективі кожен їсть зі свого посуду. Люди, які ведуть активний спосіб життя і менше знаходяться в приміщенні, мають найбільший захист від хвороб", - усміхається Аліна.
Велосипедисти рушають колоною до траси Котельва-Суми. Відстань від Полтави до Опішні – 44 км. Їдуть узбіччям. Накрапає дрібний дощ. У центрі селища закупляють в магазині продукти.
На території етносадиби "Старий хутір" розміщені стилізовані українські хати, дитячий майданчик, піч під накриттям, дерев'яні альтанки зі столами і лавами, накриті вишитими рушниками. Велосипедисти розставляють намети на території кемпінгу, дотримуючись відстані. До дерев ланцюгами кріплять велосипеди.
Аліна Островерхова грається із хазяйським чорним псом. Собака стає на задні лапи. Аліна дає ковбасу зі свого бутерброду.
"Родом я з Луганської області, - розповідає. - Деякий час мешкала в Києві та Криму. А з 2016-го живу в Полтаві. 8 років тому впала з велосипеда, коли летіла з гори. Сильно забила ногу, два тижні не могла ходити. Думала, вже ніколи не сяду на цей вид транспорту. Однак почала їздити невеликими відстанями по Полтаві, а вже цього року в соціальній мережі дізналася про велотуризм від "ВелоПолтава".
"Хоч і ввели карантин, на мої подорожі він не вплинув. За цей період об'їздила майже всю Полтавщину. А вже наступного року планую виїхати за межі нашої області. Велосипед - це завжди нові знайомства, можна зустріти багато однодумців. Хоча буває, під фото в соцмережах пишуть, що зараз карантин, навіщо ми кудись їздимо та ще й таким натовпом. Але на вулицях люди говорять, що ми великі молодці. Велосипед – найбезпечніший варіант для подорожей в умовах коронавірусу".
Інші велосипедисти перекушують за дерев'яним столом. Кип'ятять воду на газових пальниках для чаю і кави, нарізають бутерброди.
Наймолодший 18-річний Дмитро Горенко навприсядки грається із собакою. Хлопець вчиться на електрика в політехнічному коледжі Полтави.
"Карантин пішов мені на руку. Мав свободу дій, не треба було нікуди йти за графіком. Писав конспекти і виконував завдання, коли хотів. Хоча з деяких предметів успішність погіршилася, наприклад, з основної дисципліни моєї спеціалізації "Електричні вимірювання". А от з англійської мови стало легше, бо менші вимоги до прохідного балу, щоб перейти на наступний курс. Важко навчатися дистанційно, тому вдома сидіти вже не хочеться. З одногрупниками під час карантину майже не спілкувався. Я більшість часу сам по собі, або ганяю на велосипеді. Це дешево і швидко, не треба чекати маршруток, - каже Дмитро. - Я їздив без намету, без спальника, без баула. Спав на карематі, накрившись дощовиком. Знайомі дивуються: як ти ночуєш на вулиці? А мені нормально. Це тільки зараз купив усе необхідне для комфорту.
На території етносадиби кілька фотозон. Велосипедисти фотографують.
67-річна Ольга Откидач подорожує із чоловіком Сергієм. Теж роблять світлину на згадку. Чоловік тримає дерев'яне коритце, наповнене опішнянськими сливами. Дружина пробує їх на смак.
"Мандруємо вже років 10. Сергій давно займається велоспортом, і мене залучив. Він слідкує за велосипедом, ремонтує і проводить технічний огляд, - говорить Ольга Андріївна. – Пандемія показала, що майбутнє подорожей за велосипедом. Відчуваю себе вільною від якихось обмежень. Це мій щоденний транспорт, куди б не їхала, – в гості, до магазину, аптеки чи на заняття до "Університету третього віку". Зараз почуваю себе краще, ніж 20 років тому. Тоді мала проблеми зі здоров'ям – з ногами і суглобами. Велосипед цю проблему вирішує".
"Зараз оминаємо кав'ярні, - зазначає Ольга Откидач. – У подорожі беремо з собою їжу чи пічку бонда. Увечері розводимо спільне багаття, для всіх готуємо щось смачненьке в казані. Зелений туризм і велоподорожі – це хороший відпочинок в умовах кризи. З давнини люди під час епідемій йшли жити в ліси. Ніщо так не очищує повітря, як зелень".
О 13.00 починається реєстрація учасників велоквесту. На столі у великому глиняному горщику - одноразові маски, антисептик і коробка з латексними рукавичками. Учасники по черзі ставлять підписи на реєстраційному листі та обробляють руки.
Підприємець Валерій Нурумов дістає з глечика маску, одягає рукавички.
"Раніше часто мандрував велосипедом до Криму, Західної України, був у Білорусі. А потім зрозумів, що і на Полтавщині є що подивитися. Також хочу відкрити для себе північ України – Чернігівську і Сумську області. В Батурині, Сокиринцях, Новгород-Сіверському, Прилуках, Тростянці, Ромнах збереглися цікаві архітектурні об'єкти".
О 14.00 керівник ГО "ВелоПолтави" Юрій Репало формує дві команди і роздає маршрутні листи з аптечками.
Кожна група має відвідати 9 локацій в Опішні із підказками, де заховані секретні інгредієнти для закруток та борщу з гнідими сливами. Серед них - джерельна вода, чорнобривці, глечик з медом, сливи, алича, сіль тощо. Після квесту кожен учасник отримує глиняну медаль із зображенням сливи. Увечері їдять борщ, дивляться концерт місцевих етногуртів.
"З початком карантину ми не оголошували масових заходів, - говорить Юрій Репало. - З часом адаптувалися, почали збиратися групами до 10 людей. Завжди знаходимося на свіжому повітрі, дотримуємося дистанції. Стаємо табором на ночівлю, в наметах практично кожен ночує сам. Максимум двоє, якщо це близькі люди.
Попри вірус, під час літніх відпусток до нас приєдналися ще більше велосипедистів. Недавно їхали потягом до Лубен, провідники дивувалися, що нас так багато, фотографувалися. У селах запитують, для чого ми заїхали в ці нетрі. У Лохвицькому районі знаходяться архітектурні пам'ятки – земські школи Опанаса Сластіона. Місцеві люди часто цього не знають. Тому проводимо ще й просвітницьку роботу".
Після квесту велосипедисти консервують солодкі й солоні сливи. Плоди маринуватимуть упродовж 3 місяців. Увечері всідаються біля вогнища. Наступного дня повертаються до Полтави через Писарівщину, Михайлівку, Гавронці, Петрівку. Долають 65 км.
Під час коронавірусу полтавські велосипедисти розробили кілька нових обласних маршрутів. Відвідують місця із цікавою архітектурою, зокрема, населені пункти Лохвицького району. Там розташовані пам'ятки – земські школи Опанаса Сластіона.
Матеріал опублікований в рамках українсько-німецького проекту "Комунікація під час кризи: від проблеми до вирішення" - серія медіатренінгів для молодих людей, які цікавляться журналістикою. Проект здійснюється п'ятьма українськими регіональними ЗМІ у співпраці з європейською журналістської мережею n-ost (Берлін) за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.
1 
79692
Коментарі