У Південній Кореї не носять декольте, під спідницю вдягають шорти й не їдять моркву по-корейському. Тут усюди є безкоштовні туалети й вода, а в магазинах можна куштувати продукти.
Про це Gazeta.ua розповіла українка Наталія Волошин, яка 5 років живе в корейському місті Пучхон, що неподалік Сеула – столиці Південної Кореї. Одружена з корейцем Мун Ин Хваном. Виховують доньку 3-річну Джівону.
Чому вирішили поїхати з України?
- Я з невеликого селища в Київській області. Навчалася в Переяслав-Хмельницькому ліцеї-інтернаті. Там зустріла свою найкращу подругу. Ми разом вступили до університету. Були одна одній і за маму, і за тата.
Після закінчення вузу подруга планувала подорож до Кореї, де мала знайомих. Вона хотіла, щоб я полетіла з нею, але на той час я мала хлопця, не могла все покинути. Та згодом ми розірвали стосунки. Подруга знову запропонувала гайнути з нею на край світу. Відразу погодилася, бо в Україні мене нічого не тримало. Вночі вирішила, що лечу в Корею. Зранку подала документи на візу, щоб не передумати.
Спочатку боялася, що не знаю мови. Але тішила себе тим, що я не сама. Зі мною подруга, вона англійську трохи знає. Разом не пропадемо.
З якими труднощами зіткнулися за кордоном?⠀
- По-перше, мова. Пояснювала на пальцях, що мені потрібно. Але люди доброзичливі. Завжди допомагали, коли бачили, що чогось не розумію.
По-друге, менталітет. Чим більше дізнаєшся про корейську мову й культуру, тим складніше. Там повага до старших на високому рівні. Якщо хтось старший хоча б на рік, треба говорити з ним із повагою, прислухатися і не перечити. Було важко запам'ятати всі форми ввічливості. Часто говорила з усіма, як із друзями.
Довго не могла звикнути до одягу. Літо в Кореї спекотне, вологість повітря висока. Я вдягалася, як в Україні - легенькі сукні, шорти й майки. Виявилося, там це вважають вульгарним і неприйнятним.
Голі плечі - табу. Про декольте взагалі мовчу. Під короткі спідниці обов'язково треба вдягати спеціальні шорти. Якщо одяг хоч трохи прозорий, під ним має бути майка.
Що найбільше здивувало після переїзду?⠀
- Безкоштовні туалети і вода в магазинах, торговельних центрах, парках і ресторанах. Дивно було, що в разі кожної, хоч і невеликої, купівлі в магазині косметики обов'язково дадуть щось у подарунок. Коли купуєш продукти, деякі можна куштувати. Коли голодний, на дегустації можна й наїстися. Я довго куштувати не наважувалась, звикла, що за все треба платити. Ще дивували люди. Їхні відкритість і прямолінійність. Іноді це виходить за рамки. Але краще почути все в обличчя, ніж за спиною.
Чи звикли ви до корейської кухні?⠀
- Обожнюю її. Спочатку здавалася дивною і гострою, але з часом звикла. Чоловік і подружки жартують, що я вже кореянка, бо їм більше корейської їжі, ніж вони.
Обожнюю канджан кеджау. Це мариновані краби в соєвому соусі. Смакує самгетан - страва з молодого курчати. Його фарширують рисом, женьшенем, китайським фініком та часником. Потім варять в бульйоні з коренем солодколистого астрагала. Із свинини готують боссам. М'ясо вариться у спеціях. Тонко нарізають і подають із салатом із редьки, сирого часнику, листя салату, кимчи (гостра маринована капуста. – Gazeta.ua) і соусами.
Готуєте українську кухню своїй родині?
- Рідко. Тут наші продукти важко знайти, вони не такі смачні й дуже дорогі. Наприклад, пів кілограма гречки коштує $4-5, 200 грамів домашнього сиру - $4, оселедець - до $5, пельмені - $9-10 за кілограм. Якось готувала борщ. Чоловіку й донечці дуже сподобався. Також чоловік обожнює котлети, деруни, фаршировані перці. Морква по-корейському теж йому сподобалася. От тільки в Кореї такої моркви немає. Місцеві про неї не знають.
Дорого жити в Південній Кореї?
- Усе залежить від того, де живеш, працюєш і чи маєш своє житло. Щоб мати гідну зарплату, треба багато працювати. Середній дохід приблизно 2-3 тисячі доларів. Але якщо не влаштовуватися офіційно, то йде погодинна оплата - 8 доларів за годину.
Яким словом опишете життя в Південній Кореї?⠀
- Комфорт і безпека. Після народження донечки я зрозуміла, наскільки тут все зроблено для людей. Багато дитячих майданчиків, кімнат для мам із дітьми. Всюди чисто й гарно. Мені не страшно забути телефон - його ніхто не візьме. Одного разу подруга загубила рюкзак із телефоном, планшетом і гаманцем. Люди знайшли й усе повернули.
Як Південна Корея живе в умовах пандемії?
- Спершу було страшно, люди панікували, але з часом звикли. Всі намагаються дотримуватися правил безпеки.
Щойно виявляють нових хворих - усім на телефон приходить повідомлення з інформацією про кількість заражених та їхнє місцезнаходження. В інтернеті є карта їхнього пересування, щоб люди у ті місця не ходили і не наражалися на небезпеку. Всіх, хто там був, просять здати тест. Для таких він безкоштовний.
У жодній країні не роблять стільки тестувань за день, як у Південній Кореї. Перевіряють усіх, хто контактував із хворим. Вони мають дотримуватися двотижневого карантину. Якщо порушив або приховав, що контактував з інфікованим, штрафують.
У період пандемії постраждав малий і середній бізнес. Закрили безліч ресторанів і кафе, багато людей залишилися без роботи. Країна вже декілька разів видавала грошові позики на кожного члена родини. Але ті гроші можна було витрачати лише в невеликих магазинах для підтримування бізнесу. Також видавали допомогу іноземцям.
Це позначилося на вашій родині?
- Якось донечка Джівона захворіла. 3 тижні був нежить, потім піднялася висока температура. Я хвилювалася, але про вірус не думала. Увечері отримала повідомлення, що в торговельному центрі, куди ми нещодавно ходили, виявили людину з вірусом. Злякалися, вирішили зробити малечі тест. У найближчій лікарні записалися на тест.
Нас завели в окрему кімнату і попросили почекати на лікаря. Він прийшов у спеціальному костюмі. Результат тесту обіцяли надати зранку, але вже увечері його отримали - був негативний. Прийом лікаря коштував 19 доларів, рентген - 29, тест на Covid-19 - 152.
Чого українцям варто навчитись у корейців і навпаки?
- Українцям потрібно більше дисциплінованості. Наприклад, у Кореї в метро є спеціальні місця для людей похилого віку, з інвалідністю, вагітних і пасажирів з дітьми. Інші люди їх не займають.
Корейцям я побажала б навчитися відпочивати. Вони весь час живуть у стресі - все треба встигнути, контролювати. Враження, що в Україні люди щасливіші й уміють радіти дрібницям.
Матеріал опублікований в рамках українсько-німецького проекту "Комунікація під час кризи: від проблеми до вирішення" - серія медіатренінгів для молодих людей, які цікавляться журналістикою. Проект здійснюється п'ятьма українськими регіональними ЗМІ у співпраці з європейською журналістської мережею n-ost (Берлін) за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.
3 
79692
Коментарі