"До переїзду в Україну чув, що тут кояться страшні речі. Але поїхав. Україна змінила мене. Став більш відкритим до людей" - каже музикант Юрко Фединський.
Gazeta.ua продовжує серію історій про Майдан очима різних людей. Цикл публікацій присвячуємо третій річниці Революції гідності.
Музикант Юрій Фединський народився у США в родині ірландця та українки. Прізвище Бревер, яке дісталося від батька, в університеті змінив на материне - Фединський. У Штатах вперше почув записи гри на бандурі і захопився нею. 1998-го переїхав в Україну. Сім років живе з родиною у селі Крячківка на Полтавщині. Майструє музичні інструменти та вчить цьому інших. Співає у фольклорному колективі села "Древо". Щороку проводить у Крячківці фестиваль "Древо роду Кобзарського".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Американцям важко зрозуміти інших: ми найкрутіша культура, а решта - таке" - Юрій Фединський
"Перше велике щастя відчув, коли літак йшов на посадку у Борисполі. Бо чекав на це 23 роки. Боявся, чи українці мене сприйматимуть. Бо з американцями не мав контакту. Просто зрозумів, що українці - мій народ. Тут є взаємна симпатія. Американці судять через "ми" і "вони". Їм важко зрозуміти інших: ми найкрутіша культура, а решта - таке. Навіть до Януковича маю зернятко симпатії, бо він жив серед цих людей. Навіть з ним міг би сісти і довго розмовляти. В Україні мені було простіше знайти друзів - перший раз бачу людину і вже є довіра. Тут люди вільніші, мають більше часу на дружбу. Можуть взяти день відпустки, щоб присвятити його собі. Американці залежні від програми стабільності, кар'єри."
"Моє прізвище від народження – Бревер, татове, ірландське. В університетські роки став підписуватися маминим – Фединський. Це моє рідне. А Бревер – завжди мав відчуття, що це не я. Перший сигнал був, коли почув українську. Вдома розмовляли англійською. Коли приходили до бабусі й діда, я не розумів їхню українську. Але це були найближчі люди. Почалося усвідомлення, що є татова американська цивілізація, а є мамина – українська. Я мусив вибрати між ними. Орієнтація моя українська."
З перших днів Майдану, Юрко долучився до протестного руху в столиці й неодноразово підтримував людей грою на бандурі.
"Було яскраве тоді відчуття, що не маю їхати далеко від Києва. Коли тато дізнався, що я на Майдані, написав: "Як це так, Юрко, ти окупуєш міську раду?". Відповів йому, що то наша міськрада і сильно образився на нього, бо він назвав мене окупантом. Але я розумію, що так писала американська преса - громадяни окупують органи влади і бунтують, а Янукович - класний чувак. Коли батько приїхав і побачив усе на власні очі, то дуже захопився".
"Страшно, що зараз на війні гинуть хлопці. Там є мої куми, студенти. Я би хотів бути з ними, але розумію, що втратити голову - не частина моєї програми і мушу робити щось важливе тут. Україна зараз деградує, але я переконаний, що все що відбувається нині - на краще. Багато людей втрачаємо, але все це заради того, щоб наш народ і світова спільнота йшли на розвиток. Інтуїція каже, що цей розвиток був можиливий лише через війну. Тільки через війну люди зрозуміють, що вони "українці". Я переконаний, що вся ця боротьба починаючи з Майдану - це світовий програш зла на користь добру. Зла, яке не хоче, щоб Україна відкрилась".
3 
79692
Коментарі