"Йде чорний дим, лопаються будівлі" - як живуть біля одного з найбільших цукрових заводів України

11

Фото: Анна Балакир

Дорога до Городківки Крижопільського району Вінничини славиться розбитістю. Із наближенням до села стає ще гіршою - суцільні ями, подекуди лише залишки асфальту. Шляхом постійно проїжджають "КамАЗи", вантажівки, фури з величезними цистернами. Возять сировину та продукцію від Крижопільського цукрового заводу. Це друге в Україні підприємство за об'ємами виробництва цукру. Його 2000-го року купила родина Петра Порошенка.

 

Городківка нараховує майже 5 тис. населення. Цукровий завод тут з'явився 1986-го. Давав велику кількість робочих місць.

"Кожен рік все більше і більше скорочення, - каже високий чоловік у робочому одязі. Прийшов у магазин напроти заводу. - Колись 4 людини на місце було, зараз - одна. Отримують 8 тис. гривень. Це найменше - там, де бураки підкидають. Хоч і найтяжча робота. Зате начальників - 5 на одного рабочого. І начальник цілий рік працює, а простий робітник лише сезон - 3 місяці. Так половина села виїхала на заробітки".

Читайте також: "При Союзі був дефіцит білої муки, на паску мололи манку"

Від в'їзду до села видно 5-поверхівки житлового масиву. Біля одної з них чекає депутат облради Юрій Семенюк. Автівкою їдемо дивитися Городківку. На сусідніх вулиця - занедбаний і розграбований 5-поверховий гуртожиток, пожежна частина, яка скоро завалиться. 2 поверхи великої лікарні світять вибитими вікнами.

"Біля лікарні вирізали великі дерева для дитячого садочку, бо дров нема за що купити, - пояснює Юрій Васильович. - Порошенко - перший інвестор, який зайшов до нас у район орендувати землі. Обіцянки були райдужні - дороги, соціальна сфера. Натомість маємо розбиті дороги, якими інколи тече суміш із цукрового заводу. Тече також із жомової ями. Це все потрапляє у річку Марківку, з неї - у Дністер. Запах у половині села стоїть жахливий. Влітку розводиться мушня у жомовій ямі. Коли працює завод на вугіллі, із котельні іде чорний дим. Коли сушать жом, іде пар. Часом - чорний, із хімією, якою буряк обробляють. Інколи йде на житловий масив, де живу. Те, що вивішуємо сушити, стає чорним.

У людей лопаються будівлі, бо поруч проходять важкі машини - йдуть вібрації. Плюс, із кар'єрів возять вапняк. Розбивають дороги також молоковози, які їдуть на Крижопільський сирзавод".

Останніми роками селяни кілька разів цілодобово перекривали дорогу. Вимагали її відремонтувати. Восени цьогоріч проклали 500 м дороги. Решту, 2 км, обіцяли доробити навесні.

 

Під'їжджаємо до стихійного сміттєзвалища край дороги у напрямку на Крижопіль. Крім відходів заводу, люди сюди звозять сміття. Стоїть сморід. Верхівками сміття скачуть ворони.

Неподалік дороги стоять очисні споруди цукрозаводу та житлового масиву.

"Під іншим стихійним сміттєзвалищем на землях Андріяшівської сільської ради - підземна річка, - додає Юрій Семенюк. - З неї села беруть воду. Відходи рано чи пізно заразять її. Туди возять відходи цукрового заводу і все той же кислий жом".

Дорогою на Крижопіль, що за 15 км, минаємо широкі поля з кагатами цукрового буряка. На в'їзді до райцентру стоїть великий діючий сирзавод. 8-тисячне селище досі не газифіковане. Загалом у районі з газом лише 3 населені пункти.

"У верхах вважають, що у нас повністю газифікований район, - каже у себе в кабінеті селищний голова Олександр Третьяков, колишній вчитель російської мови та літератури і волонтер у зоні АТО. - Поруч у Городківці новий мікрорайон газифікований завдяки тому, що до цукрового заводу вели газ. Але труба - вузька. Це не дозволяє газифікувати ще й Крижопіль. Але люди тут все життя без нього. Тому не доводиться звикати до дискомфорту. Тим паче від останніх цін на газ усі трохи в шоці".

 

Вранці після нічної заметілі селище почищене від снігу. У центрі прокладені рівні тротуари. Кругом з-під сніжних шапок бованіють кущі троянд із сухими бутонами. Люди йдуть у вівторок на базар. Раз на тиждень центральні вулиці перетворюються на торговельні ряди з крамом. На закупи приїздять зі всього району. У невеликому, на 2 лавки, приміщенні автостанції жінки чекають на свої автобуси та говорять про роботу на фабриках у Польщі. На цілу стіну висить барвиста реклама щоденних автобусних рейсів до Москви.

×