До німецької столиці Берлін прилітаю прямим рейсом із сусідньої Варшави. За квиток в один бік і годину перельоту плачу €100. Основна ціль поїздки - робота на VII німецько-українському форумі за участю німецького канцлера Олафа Шольца та українського премʼєра Дениса Шмигаля.
Захід проходить у Будинку німецької економіки прямісінько у центрі міста. З вікон будівлі видно річку Шпрее, що фактично розділяє Берлін на дві частини. Окрім політиків на форумі зібралися й бізнесмени - як з України, так і з Німеччини. За ранковою кавою розговорилася з одним із них. Це Адам, на вигляд йому під 60, сивочолий, високий в темному костюмі без краватки. Вільно розмовляє англійською. Розповідає, що до війни часто бував у Києві. Тепер уважно стежить за ситуацію в Україні не лише у воєнному плані, а й економічному. Каже, після закінчення війни охоче би інвестував в український військово-промисловий комплекс. Особливо у дрони та РЕБи.
• За ними майбутнє, поки не придумали щось інше. Зрозуміло, що будь-яка техніка на полі бою вразлива, якщо не матиме прикриття з повітря або ж не глушитиме сигнали ворожих дронів, - пояснює свій вибір.
• Знаєте, якщо відкинути всі емоції, то ви, українці, у цій війні показали себе із найкращого боку, - веде далі чоловік. - Так, у вашій країні все ще багато проблем, але ви здивували… Виявляється, з вами можна мати справу. Я вражений! Після війни до вас рікою потечуть інвестиції, багато моїх знайомих по бізнесу дуже уважно вивчать ваші сектори в економіці. Якщо буде менше корупції, ну хоча би на відсотків 20, з вами будуть співпрацювати. У вас є всі шанси вибратися із злиднів. Жодна інша країна не похвалиться таким потенціалом як у вас.
Запитую у нього, як загалом німці ставляться до війни РФ проти України.
- По-різному, але Україна багатьом у нас відкрила очі на справжню Росію, - каже Адам, кілька разів відсьорбуючи каву. - Не те, щоби ми сумнівалися у їх, так би мовити, недемократичності… Німці просто робили гроші у Росії. Це бізнес, нічого особистого. Але ви переламали хід справ. Ваш президент постійно говорить, що Путін піде далі. Я, наприклад, у це не вірю.
- Українці теж не вірили, навіть 23 лютого, коли десятки тисяч російських військ були вже за 250 км від Києва, - кажу йому.
- Так, але вони були вже на ваших кордонах, а до Німеччини із Росії більше тисячі кілометрів. Це неможливо, ніколи не повірю, щоби у Берліні знову літали російські ракети чи авіація. Путін на таке точно ніколи не піде. Він занадто слабкий, щоби воювати із НАТО, - запевняє чоловік, кладучи вже пусту чашку з-під кави на столик.
Після робочого дня йду прогулятися містом. Розпочинаю із різдвяно-новорічних ярмарків у центрі Берліну. Тут стоїть головна ялинка столиці, оглядове колесо та з двадцяток яток з новорічними іграшками ручної роботи та з гарячими напоями і різними закусками. Обираю пунш за €5 та за стільки ж полуницю у шоколаді. Пунш подають у чашці, за що плачу ще €5 у якості депозиту. Їх повертають при поверненні чашки.
Загалом різдвяно-новорічним декором прикрашено мало не все місто. У кожному кварталі свій ярмарок та ялинка - такий собі культ Різдва.
Місто потроху порожніє після 21 вечора. За годину до того поблизу мого готелю зачиняється кавʼярня "Старбакс". Німці пояснюють, що у місті рано зачиняються ті заклади, які починають працювати із 7 ранку.
Наступного дня у мене вихідний, тож іду прогулятися Берліном. Магазини та бутики на центральній променаді красуються наліпками Sale. Заходжу в один із них, приміряю осінні чобітки за €100. Ціна зі знижкою у 50%. Продавчиня, симпатична брюнетка за 45, розпитує про розмір, а далі цікавиться, звідки я. Відповідаю, що із Києва.
- О вы понимаете русский? - радіє вона.
- Розумію, але не розмовляю, - відповідаю їй українською, знімаючи чобіток із ноги. Була впевнена, що переді мною росіянка, тож хотіла чим швидше вийти із магазину.
- Я із Харкова, я українка, - веде далі російською. – Вибачте, не сказала вам відразу, але з вашого вигляду я зрозуміла, що росіянам ви не раді. Ми також їх тут не любимо. Я живу в Берліні понад 24 роки, тому росіян дуже добре знаю. Їх тут багато, як ви знаєте, залишилися після війни. Дуже "топлять" за Росію. Навіть зараз, уявляєте?
Цікавлюся у жінки, чи хтось із її родичів все ще мешкає у Харкові.
• Ні вже, слава Богу! Тітка була тільки, але померла від раку ще до початку війни. Жила якраз на Салтівці (найбільш зруйнований російськими бомбами та артилерією мікрорайон Харкова. – Країна). Навіть не знаю, чи залишилося там щось ціле… Бачила в новинах, що Салтівка практично розбита. Після війни поїду подивлюся.
Після невеличкого шопінгу їду до однієї із найбільш відомих галерей світу — East Side Gallery. Це рештки Берлінського муру, що розділяв місто на дві частини — із 1961 по 1987 рік.
Тепер на одній із його решток, довжиною у 100 метрів, зображено більше 50 різних муралів. Найвідоміший — "Братський поцілунок" генсека КПРС Леоніда Брежнєва та тодішнього керівника НДР Еріха Гонекера. Цей мурал 1990 року на Берлінському мурі намалював російський художник Дмитро Врубель. Вже більше 30 років він збирає біля себе сотні туристів, охочих зробити фото на його тлі.
Після галереї їду подивитися Берлінський собор, який є найбільшою протестантською церквою у Німеччині. Під час Другої світової війни Собор був майже зруйнований ударами бомб. Реставрація тривала аж 14 років — із 1975 по 1989. Вхідний квиток до Собору платний - €10. В ціну входять екскурсія всередині та підйом на оглядовий майданчик, звідки відкривається панорамний вид на місто. Оскільки на вулиці зима - туристів небагато, тож можна вдосталь насолодитися екскурсією.
Після оглядин Собору сідаю на автобус і їду подивитися Бундестаг, будівлю німецького парламенту. Дорогою проїжджаю знамениті Бранденбурзькі ворота — візитівка міста. Як багато інших споруд та будівель у Берліні, ці ворота також були пошкоджені бомбовими ударами під час війни. Однак на відміну від Берлінського собору на їх відновлення пішло значно менше часу. Реставрація закінчилися 1958 року.
Бундестаг - кінцевий пункт моєї прогулянки Берліном. У вільні від сесій дні тут проводять екскурсії. Ціна за 2,5 години - від €16. Я на неї не потрапляю.
У Берліні помічаю велику кількість українських прапорів. І не лише у вікнах будинків, а й на офіційних установах країни. Загалом Німеччина є першою країною у Європі і другою у світі після США за рівнем військової допомоги Україні. Від початку війни ця сума становить більше €28 млрд. Крім того, німці чи не найбільше вкладаються в енергетичне відновлення Україні.
Також у Німеччині нині мешкає чи не найбільша кількість українських біженців - 1 млн 100 тисяч осіб. І це не дивно, адже тут чи не найкращі умови. Наприклад, держава компенсовує вартість оренди житла, а дорослим безробітним платять по €563 на місяць, дітям - €471. Ці виплати припиняються у разі офіційного працевлаштування.
• Можна сказати, що для деяких українців у Німеччині була легка посадка, - розповідає Ірина, з якою познайомилася в одній із кав'ярень. – Так, багато бюрократії, довго чекати на дозволи, все це повільно, але якщо оформити всю допомогу і розібратися у "плюшках" - можна непогано влаштуватися. Особливо, якщо працюєш на Україну. І там зарплата капає, і тут допомога йде. Ціни тут не захмарні, нормально жити цілком реально. Тому українцям у Німеччині дуже непогано.
А от у харківʼянки Аліни — інша історія. До Німеччини вона разом зі своїм котиком переїхала ще у березні 2022 року. Перші місяці мешкала у волонтерів у місті Карлсруе, далі вони допомогли дівчині знайти житло у маленькому селі. Щодня по 20 хв. вона їздила у школу вивчати німецьку мову.
За весь час Аліна жодного разу не змінювала місце проживання, адже за умовами надання соціальної допомоги, це можна робити лише у виняткових випадках. Наприклад, возз'єднання сім'ї тощо.
• Найскладнішим етапом було опинитися у країні без жодних знань мови і знайомих, - розповідає Аліна у переписці. - Далі — бюрократія. В Україні не потрібно так багато різних папірців, щоб щось довести державним органам.
Запитую, чи може українець мати такий же рівень життя, як мав в Україні.
• Складно відповісти на це запитання. Українці різні, як у нас вдома, так і тут у Німеччині. Українці із мого оточення після війни націлені повернутися додому. А це здебільшого харківʼяни, херсонці, донеччани, одесити. Хоч у декого в Україні вже нічого не залишилося. Щоби працювати у Німеччині за фахом, потрібно підтвердити диплом, а це займає десь до двох років. Утисків щодо українців з боку Німеччини я не відчувала, але вже були заяви Шольца, щоби ми йшли працювати на будь-яку роботу. Мовляв, це нормально почати із низових спеціальностей, щоб далі будувати кар'єру.
• Кажуть, що перше покоління змушене складно працювати на заводах, фермах, прибиральниками, щоби могти утримувати сім'ю, - продовжує Аліна. - А от вже їхня дітям, які тут ростуть і вчаться, значно легше. Але як на мене, у Німеччині дорослим теж можна досягнути успіху у професії через 5-10 чи 15 років. Звісно, не всі на це згодні, особливо якщо тобі вже 35 чи 50 років.
• Також досі багато українців все ще живуть по гуртожитках чи різних інших шелтерах. Там просто жахливі умови, кімнатка на 15 квадратів, та ще й можна опинитися із біженцями з інших країн. Плата за це приблизно €500. За ці ж кошти можна зняти квартиру десь у селі. Тут серед нас українців добре працює сарафанне радіо. Наприклад, моїй знайомій прийшов рахунок за річну оренду житла на €12 тис. Хоча цю саму оренду сплачував Центр зайнятості місту. Однак гроші не надійшли. Або ще є такий момент - при оренді житла договір на світло потрібно укладати окремо. І поки цього не зробиш - будеш жити без електрики.
• А ще у неділю у Німеччині не можна вести шумних робіт, - пише Аліна. Тобто пилососити і навіть не викидати у сміттєві баки металеві бляшанки. Це дрібниці, але про них потрібно знати.
• Бачу, що багато українців повертаються. Дуже складно жити в еміграції. Тикаєшся туди-сюди, там бюрократія, там потрібен якийсь дозвіл, там вчитися на спеціаліста, яким ти вже є, когось замучила ностальгія за рідними, дітьми, чоловіками. Таке враження, що ті, хто лишилися в Україні пристосувалися до війни і живуть собі далі. А ті, хто поїхали, розірвали свої соціальні зв'язки, а тут в еміграції, нові налагодити не змогли. І це дуже складно. Але є і такі, кому у Німеччині подобається все і вони готові тут залишитися.
До аеропорту Берліна мене підвозить чоловік родом із Сирії. Він із родиною переїхав до Німеччини, коли росіяни спільно із сирійцями жорстко бомбардували сирійські міста. Тепер же, коли режим Асада повалений, запитую, чи будуть вони повертатися назад додому.
• Ні, залишимося у Німеччині. А що як війна у Сирії розпочнеться знову?
2 
79692
Коментарі