Як ти потрапила до Китаю?
- Після закінчення університету поїхала до Китаю підтягувати свій рівень китайської на мовних курсах. Потім повернулася до України і працювала два роки в приватній компанії перекладачем. Коли набридло, знову поїхала до Китаю безкоштовно навчатися в магістратурі Центрального університету національних меншин. Мені надали гуртожиток і стипендію на проживання: спочатку 300 доларів, а зараз 500. Для Пекіну це не багато. Хоча деякі мої одногрупники живуть лише на ці гроші.
Я звикла багато працювати, тому завжди шукаю додатковий заробіток. Наприклад, письмові переклади для різних клієнтів та бюро по всьому світові. Є навіть індійська організація, з якою я співпрацюю. Усні переклади – для українських бізнесменів, що приїжджають до Пекіну у справах. Вже більше року працюю на півставки в українському посольстві. Розповідаю китайцям правду про Україну, популяризую нашу культуру, виконую організаційні питання, перекладаю. В посольство мене запросили, бо я одна з найактивніших в українській громаді.
Які заходи проводиш для популяризації України в Китаї?
- Три місяці тому серед посольств, що є у Китаї, проходив ярмарок на підтримку китайських вчителів, які їдуть навчати дітей у віддалені села. Дипломати розповсюджували їжу, напої, одяг своїх країн. Наше посольство продало багато українських сувенірів. Серед них - вінки, які я сплела. Всі зароблені гроші віддали на благочинність. Китайці часто питають, чому ми не продаємо вишиванки. Вони їм дуже подобаються.
Такі заходи дуже популярні в Китаї. Особливо останні рік-два. На них можна дізнатися багато цікавого про культури різних країн та купити речі чи продукти, яких нема у вільному продажу. Їх проводять не лише серед посольств, а також у найбільших університетах по всьому Китаю, де навчаються іноземні студенти. Кожен навчальний заклад прагне провести у себе таке свято. Це показник престижності університету. Навіть Центральний університет нацменшин, де навчається дуже мало іноземців, минулого року організовував таке свято. Його ще називають "Святом культур".
Шість років тому, коли вперше приїхала до Китаю, не уявляла, що можна представити від України. Зима 2013-2014 нас справді змінила. Сьогодні я беру участь у більшості таких заходів і допомагаю новоприбулим українським студентам з організацією цього свята у їхніх навчальних закладах. Всі одягають національні костюми, прикрашають намети, видані університетом, та роздають або продають сувеніри чи їжу. Розповідають про свою країну усім охочим.
Оскільки я була одна з України, просила про допомогу однокурсниць з Тайланду та В'єтнаму. Видала їм вишиванки та віночки. Вони їм так сподобалися, що замовили мені купити їх, коли я їздила до України. Натомість вони привезли мені національний одяг зі своїх країн. Я дуже рекомендую проводити такі свята і в Україні, адже в наших університетах також навчається чимало іноземців.
Часто буваєш в Україні? В чому найперше відчуваєш різницю?
- Кожні пів року на місяць їду в Україну. Різниця в культурі дуже велика. Описати словами складно, бо все на рівні відчуттів. Китайці ніколи не будуть засуджувати чи писати скарги у відповідні установи на якусь рекламу з голою дівкою. Вони знають - це не їх справа. На це є спеціальні органи, які вирішують, що можна, а що ні.
Китайські громадяни не стануть клеїти на неправильно припарковану автівку "Стоп хам", як це роблять в Україні. А тим паче пробивати шини. Вони можуть цілий місяць ходити біля машини, яка перегородила їм прохід на тротуарі. І в них навіть не з'явиться думка, що це спричиняє їм дискомфорт. У них інше сприйняття навколишнього світу та інший національний характер. Найперше, що вони знають - це не їх компетенція.
У Китаї не страшно старіти. Тут всі поважають і люблять людей похилого віку. Китайські пенсіонери дуже активні, в них немає поняття, що після 60 років життя закінчується. Вони їздять подорожувати в Європу. Ходять у різні гуртки за інтересами і на танці. Займаються гімнастикою в парках.
Китайці не бояться своїх статків, бо заробляють гроші чесним шляхом. Щоб розбагатіти в Україні, обов'язково маєш порушити закон. Якось директор-китаєць почав мені показувати свої речі та розповідати: ця чашка коштує 20 тисяч доларів, а ця серветка 10 тисяч. Я сказала йому, що не варто про це говорити нашим українським робітникам. Він не зрозумів чому. Адже китайські працівники, коли побачать скільки гарних та дорогих речей у боса, почнуть працювати краще, щоб досягнути рівня боса. Українці навпаки подумають: "От козел! Сам маєш такі речі дорогі, а у мене зарплата всього 300 доларів". Суспільство азіатське групове, а європейське – це багато особистостей. Китайці ніколи нічого не вирішують самі. Їм завжди треба проконсультуватися зі 150 своїми колегами чи родичами.
- У Китаї часто вчиняють терористичні акти. Рік тому було вбито багато людей на вокзалі. Нещодавно вибухнула посилка з бомбою. Усього по країні розіслали з два десятки таких прикрих "сюрпризів". Багато людей загинуло. Але в Китаї такі події замовчують. Кажуть, аби не наводити паніку. На всіх вокзалах стоять металошукачі. При вході в метро завжди перевіряють сумки. Для цього там стоять рентген-апарати. Людей не обшукують. Маленькі дамські сумочки також не оглядають.
Як ти заохочуєш китайців їхати в Україну? Які аргументи для цього наводиш?
- Серед моїх знайомих мало китайських студентів. Вони зайняті навчанням і не мають часу на спілкування чи відпочинок. Я більше спілкуюся з китайцями, які вже працюють. Заохочую їх їхати до України подорожувати. Це також частина моєї роботи в посольстві. Пишу багато постів про мальовничі місця в Україні чи пам'ятки старовини. Це можуть бути просто гарні фотографії або опис деяких місць китайською мовою. Все викладаю на weibo - щось на зразок twitter. Facebook, twitter, youtube та google заборонені в Китаї, тому у них існують відповідні китайські аналоги.
Раніше китайці взагалі не могли сказати де знаходиться Україна. В кращому разі казали - десь біля Росії. Зараз ситуація змінюється. Однак більшість інформації, яку отримують китайці, йде з російських джерел. Через це вони думають, що ми постійно проводимо революції і війни. І що у нас гарні дівчата, але легкодоступні. Тому імідж України в Китаї не дуже добрий. Більшість інформації, яку вони тут отримують, йдуть з російських джерел. Звідки їм знати про хороші сторони України? Аби бодай якось змінити ситуацію, ми на посольському weibo поширюємо переклади новини з українських джерел. Щоправда не завжди виходить нормально та швидко відкрити українські сайти. Особливо складнощі виникали, коли в Україні була революція. Зараз вже не так сильно блокують.
Які заходи спільно з посольство ти проводиш в Україні?
- Наприкінці минулого року українське посольство влаштовували промотур для китайських студентів. Він був присвячений туристичному потенціалу України. За рахунок української сторони возили їх найбільшими містами України: Київ, Харків, Одеса. В останньому місті вони навіть зустрічалися з головою облради Міхеілом Саакашвілі. По завершенні туру, студенти зачитали спільний звіт. Мене здивувало, що їм сподобався наш громадський транспорт. Цього року також планується схожий промотур. Але для працівників туристичної галузі.
Проводяться також численні економічні круглі столи, прес-конференції на різну тематику. Цього літа група з 30 китайських художників приїздила до Києва знайомитися з українською культурою та творчістю Тараса Шевченка. Їх роботи виставлялися в Україні.
- Українська громада в Китаї не особливо сформована. Впродовж багатьох років українці в Китаї взагалі не хотіли єднатися зі своїми співвітчизниками. Кожен думав: "Я живу за кордоном, мені треба спілкуватися з іноземцями, з українцями я і дома поспілкуюся". Після революції всі раптово захотіли підтримувати зв'язок із земляками. Посол України в Китаї Олег Дьомін скликав діаспору і сказав : "Я хочу, щоб ви знали: посольство – це не заборонена зона, це ваш дім, це частина України". З того часу ситуація почала потроху змінюватися. Ми проводимо збори в посольстві, відзначаємо спільно свята. Перший захід, проведений за моєї участі, був Великдень у 2014 році. Коли люди побачили так багато українців у вишиванках, це був для них приємний шок. В той день мені здалося, що я повернулася в Україну.
В яких сферах, на твій погляд, Україна може співпрацювати з Китаєм?
- Китайці надають велике значення їжі. Вони їдять часто та великими порціями. У них завжди існує нестача продуктів харчування. Органічна продукція зустрічається дуже рідко. І лише в супермаркетах, орієнтованих на іноземців. Тому я бачу гарний потенціал співпраці України з Китаєм в аграрній галузі. Також знадобляться українські "айтішники". В Китаї стрімко розвиваються інтернет послуги. Через мережу тут можна зробити майже все: заплатити за квартиру, купити їжу чи одяг. Що китайці успішно і роблять.
Як покращити імідж України в Китаї?
- Найкращий спосіб - бути достойною людиною. Бо саме ми, українці за кордоном - представляємо тут свою країну. І по нам судять про всю націю.
3 
79692
Коментарі
1