Понад півсотні молодих людей побилися у Львові

Фото: Фото: Євген Борісов

31 серпня львівська молодь проводжала літо подушковими боями. Захід організувала громадська організація "Граніт".

О 16 годині понад півсотні молодих людей з подушками різних розмірів зібралися у центрі міста на площі перед пам'ятником Іванові Франку.

"Ідея провести перший масштабний бій належить студентам університету Олбані у Канаді 2005 року, - розповів організатор події Михайло Малкуш. – Там бавилися понад три тисячі людей. Взагалі, подушковий бій – це різновид активного відпочинку, набагато кращий ніж сидіти вдома й бавитися у комп'ютерні іграшки. Крім того, це - чудовий спосіб зняти стрес чи покращити настрій. Крім того, це - останній день літа і ми хочемо його відзначити так, щоб він запам'ятався на довго".

Перед початком розваг організатори розповіли певні правила гри: битися можна лише подушками, без будь –яких бойових прийомів чи підручних засобів. Також участь заборонена п'яним.

"Бачила подібні заходи за кордоном, - розповіла школярка Катерина Малкович. – Часто вдома із сестрою дубасилась подушками, доки мами немає. А тут друг вконтакті запросив, то я одразу на секонд побігла, щоб купити те, що можна знищити. Що буде боляче не боюся, бо подушка усе ж мягка".

Спершу ведуча просить усіх стати гуртом і на рахунок "три-чотири" підкинути свою "зброю" якомога вище. Після цього натовп розділили на дві, приблизно рівні, частини, вибудували один навпроти одного і почалася бійка. Подушки літали над головами, проте пір'я не було: більшість "боєприпасів" із штучним наповнювачем.

Другий раунд відбувся за такою ж схемою, у третьому хлопці билися з дівчатами, далі усі били 5-х хлопців.

"Щось пір'я зовсім немає, а ми будемо битися доти, доки воно не полетить, - сказала у гучномовець ведуча. – У кого є натуральні подушки? – кілька людей підняли руки. – Давайте надірвемо їх, кому не шкода, щоб було веселіше".

Наступна баталія відбулася із купою білого пуху, який літав навкруги. Перехожі зупинялися й знімали усе на камери мобільних телефонів.

"Я вперше так прикольно валюся подушками, - крізь сміх розповів Микола Басюк, студент третього курсу. – Під час бою мені зламали ремінець на годиннику, але то дурниці. Я отримав море позитиву. Зараз тільки думаю, як пояснити мамі, куди подушка з хати пропала, бо вона розлізлася під час війни".

Пізніше влаштовують змагання між 4 хлопцями до того моменту, доки троє не втратять свої подушки під натиском ударів супротивників. Проте виграли усі 4. Ще молодь намагалася закидати своїми подушками групу опонентів.

На завершення усі присутні вляглися на своїх подушках перед пам'ятником на плитку, зробили спільне фото, підкинули високо догори свої подушки і додому забрали ті, які впіймали, а свою подарували іншому учаснику заходу.