Цей батальйон почав творитися ще на Майдані – до перших смертей. Унікальний і тим, що тут воюють півтора десятка депутатів – від парламентарів до представників місцевих рад. Колись усі вони їздили у Межигірʼя викурювати тирана з його лігва – тепер тут одна з їхніх тренувальних баз. Колись протестувальники та поборники міліцейського свавілля – тепер мають міліцейські звання. Тут зібралися українські націоналісти з Донбасу, Криму та решти території України, яких війна не торкнулася. Без сумніву, сьогодні "Січ" – один з найкраще вишколених, дисциплінованих та ідейних українських бойових підрозділів, який захищає Україну на передовій фронту. Врешті, наші січовики стають організаційним ядром свободівського об'єднання комбатантів – "Легіону Свободи". 12 червня батальйон "Січ" відзначає рік від часу створення. Яким є живий організм батальйону віком в рік?
Поступ підрозділу схожий на сніжку, що переростає на снігову лавину. Перші операції "Січі" відбуваються за десятки кілометрів від "червоної зони" бойових дій – навколо Словʼянська, Артемівська та Дебальцевого. Тут вони проводять низку успішних зачисток та виявляють позиції ворога неподалік від Словʼянська та Красного Лиману. Також стають підсиленням на блокпостах під Горлівкою та Дебальцевим, де теж проявляють свою пильність, зокрема знищують диверсійно-розвідувальну групу, що підбиралася до українських позицій уночі.
Мало хто памʼятає, що триває війна не лише за територію, а й за світогляд та мову. Січовики вирішують працювати відразу у двох напрямках. Відтак проводять зустрічі зі школярами. Беруть активну участь у заходах місцевої бібліотеки, культурних акціях на підприємствах та музеях. Словʼянськ полюбив "Січ" і довго не хотів його відпускати – мешканці навіть писали петиції до Авакова.
Згодом зоною відповідальності "Січі" стає також місто Курахове – а отже й стратегічна дамба. Розвіддані вказували на загрозу підриву цього обʼєкта, що призвів би до затоплення територій аж до Павлограду. На постах у Кураховому січовики затримують вбивць, що розстріляли українського майора Збройних Сил та здійснили низку пограбувань.
Перший по справжньому бойовий досвід січовики здобувають у Пісках, куди постійно виїжджають як добровольці з 1 листопада минулого року. Там само зʼявляється й перший поранений – "Хмара". Офіційно ж "Січ" заступає на службу у Піски 26 грудня, там розбудовує нову позицію та береться за укріплення вже існуючих. На цьому беззмінно гарячому відрізку фронту бійці зустрічають і Новий рік, і Різдво та разом з іншими захисниками відбивають потужні атаки під час наступу на аеропорт.
"Про Піски мріяв кожен січовик. Там відбуваються справжні бойові дії, при чому найрізноманітніші – від виявлення ворожих ДРГ та власних розвідвилазок до обстрілів із великокаліберної артилерії і танків", – розповідає про свої враження депутат Вишгородської міської ради та ветеран "Січі" Юрій Городиський.
"Під час першої ротації в Піски усі мої страхи щодо бойових дій зникли. Вони просто сховалися, втопились у ненависті до москалів. Побачене тут оголило інстинкти, і азартне бажання перемогти ворога притупило страх перед смертю", – ділиться спогадами депутат Львівської обласної ради свободівець Іван Калинич.
У кінці січня чотирьох бійців "Січі", які перебували на передовій у Пісках, нагороджують нагрудною відзнакою "За відвагу в службі". Олександр Бачурін отримує нагороду за знищення ворожої ДРГ на блокпосту під Дебальцевим. Михайло Гичко ‒ за знищення ворожого снайпера, який кілька місяців обстрілював позиції українських військових у Пісках. Сергій Ляхевич та Сергій Отаман ‒ за надання першої домедичної допомоги командирові окремої добровольчої чоти у "Карпатська Січ" Олегові Куцину, коли на сам Святвечір його було поранено у Пісках. Нагородження відбувається в екстремальних умовах ‒ у підвалі, під обстрілами.
Нову зону відповідальності – Авдіївку – "Січ" отримує у травні. Бійці несуть службу на крайньому блокпості, що розташований за містом, а також на пропускному пункті. Тут січовики затримують не одну особу із російськими паспортами та екіпіруванням, а також зупиняють вилазки ворожих ДРГ у населений пункт. Вояки кажуть, що тут виконувати завдання значно складніше, ніж у Пісках – через велику кількість цивільного населення. "Швидше тут відчуваєш себе, як мішень. Адже треба добре подумати, в якому точно напрямку відкривати вогонь, щоби не зашкодити населенню".
4 та 6 червня "Січ" бере участь у зачистках Марʼїнки. Перевірки вимагає кожна оселя. Ворога виявляють у райвідділку міліції та поблизу приватного сектора. Оперативна робота січовиків отримує визнання з боку спецназівців, що працюють з націоналістами пліч-о-пліч. Та й з місцевими вдається налагодити контакт.
"Це була перша спільна з ЗСУ та іншими формуваннями велика операція у місті. Вона показала, що ми можемо. Однак і продемонструвала, скільки досвіду та знань необхідно набути. Отже попереду ще багато роботи", – коментує операцію командир роти Максим "Лютий".
"За рік ми бачимо великий особистісний ріст бійців на фронті та поза ним. От закрійник одягу "Хорват" став командиром на позиції "Чорногора" та одним з найкращих АГСників у Пісках. Рядовий Микола Зінько став секретарем Рава-Руської міської ради і тепер веде роботу й на політичному фронті. Максим "Лютий" із рядового бійця став командиром роти… Майстерність наших вояків росте, адже всі вони ідейно вмотивовані на перемогу", – розповідає боєць батальйону Алла Федорченко.
Революційні корені міліцейського батальйону
Чи не всі вояки, що добровільно стали на захист Батьківщини, пройшли через Майдан. Однак січовики стали там одним цілим організмом та навіть подавали документи вже сформованими взводами.
"Січ" починає своє життя з початком формувань свободівських сотень під час Революції Гідності. Зокрема найорганізованіша чота "Соколу", що стала не лише охороною Київради, а й групою оперативного реагування, першою подає документи на вступ до батальйону. Так формується перший взвод на чолі з депутатом Бориславської міської ради Юрієм Черкашиним ("Чорнотою").
Загалом січовики, що загартувалися вогнем і холодом Майдану, до цього пройшли чимало свободівських спортивно-патріотичних вишколів. Відтак з юного віку звикли до польових умов життя, подолання страху, до необхідності тренувати своє тіло.
Вони буденно говорять про обстріли, не мають вихідних і не чекають див на свята. Однак вони трапляються. "З самого ранку на Великдень у Пісках був артобстріл. Такого потужного обстрілу не було, мабуть, з зими. Працювали САУ, потім на горизонті з'явилися танки, українській артилерії вдалося підбити один із них", – розповідає командир взводу Юрій Черкашин. "Ми знайшли неподалік православну церкву і всі, хто мав можливість, ходив святити свої кошики. Нам із Закарпаття передали чи не кожному бійцеві кошик з рушничком і комплект смаколиків всередині".
Що значить воювати в "Січі"?
Це питання ми поставили декільком бійцям. Більшість говорить про те, наскільки важливо мати поруч надійне плече.
"Поруч зі мною ‒ роками перевірені люди, які завжди прикриють і допоможуть. У вирішальні дні Майдану під час захисту барикад для мене найстрашніше було озирнутися назад – бо не знаєш, чи стоять за тобою люди, чи розбіглися. Тут такого страху немає", – розповідає вояк батальйону "Січ", колишній голова Талалаївської райдержадміністрації Володимир Брюховецький, якому беркутівська куля 18 лютого влучила в плече.
"Для мене служба в "Січі" – це обовʼязок захищати свою землю. Лише спільна справа, спільна мета, спільні перемоги і, на жаль, втрати – формують справді згуртований колектив. Ми на цьому шляху", – підсумовує здобутий досвід командир роти Максим "Лютий".
"За рік виїздів та бойових дій на сході "Січ" стала для мене бойовим братством. І можливо це прозвучить банально, але я краще загину, ніж підведу своїх побратимів", – каже майстер спорту пауерліфтингу Сергій Ляхевич ("Арні").
Та "Січ" – це не лише ідейна спільнота мілітаристів. Це й унікальний організм, що доводить: із теоретиків виростають підковані практики. "У "Січі" зі мною пліч-о-пліч побратими, з якими разом ми проводили акції, творили революцію. Тепер ми збройно обстоюємо те, що було написане на плакатах і листівках, які ми колись роздавали", – каже депутат Миколаївської районної ради, новобранець "Січі" Михайло Галущак.
Хто ж служить у "Січі"?
Студенти, що взяли академвідпустки. Випускники. Бізнесмени. Юристи.
Це донецька свободівка Наталя Первіненко, що піднімала мітинги у Донецьку, не боячись нападів російських найманців.
Це спритний водій "Грім" – депутат Стрийської міської ради Володимир Лоїш, що не раз рятував хлопців з-під "Градів" та мінометних обстрілів.
Це тендітна дівчина з Полтавщини Алла Федорченко, яка облишила звичний спосіб життя під час Майдану, де не цуралась ні кухні, ні силових акцій, ні інформаційної роботи.
Тепер вона – прес-секретар батальйону.
Це донецький шахтар Микола Кренжеляк, який 13 років пропрацював під землею, а тепер взяв зброю, щоби розчистити шлях до своєї домівки.
Це депутат VII скликання Андрій Тягнибок, який намагається свою участь у війні зробити максимально непублічною.
Це батько шістьох дітей Олександр Степура з Київщини.
Це меблевик, педагог та організатор просвітницьких акцій у прифронтовій зоні Володимир Вовкунович.
Це ще одна жінка, фотохудожник із Києва Ірина Цвіла, що воює пліч-о-пліч зі своїм чоловіком.
Це двоє свободівців з Таврії – Сергій "Отаман" та Олександр Болтян. Безперечно, слідом за звільненням Донбасу вони вирушать повертати рідний Крим.
Це депутати Львівської обласної ради Іван Калинич і Тарас Скиба, депутат Бориславської міської ради Юрій Черкашин, депутат Миколаївської райради Михайло Галущак, депутат Стрийської міськради Володимир Лоїш, виконувач обовʼязків міського голови Рава-Руської Микола Зінько, депутати Львівської міськради Юрій Лунь та Святослав Шеремета, депутати Тернопільської облради Володимир Стаюра, Олег Федик, депутат Лановецької райради Володимир Теслюк, депутат Вишгородської райради Юрій Городиський, це колишній голова Талалаївської райдержадміністрації Володимир Брюховецький… це ще десятки вояків, гідних того, щоби описати шлях їхньої боротьби. Імена кожного з них уже сьогодні закарбовані в історії. Але зараз наша мета – привітати націоналістичний батальйон із річницею та побажати Перемоги!
2 
79692
Коментарі