Другий місяць в Україні триває широкомастштабна війна проти російських окупантів. За цей час загарбники скинули на мирні міста більше 1100 ракет. Величезних руйнувань зазнали Харків, Чернігів, Охтирка, Київ та міста-супутники столиці. 80% забудови Маріуполя знищено через постійні авіаудаури. Жителі цих міст та прилеглих територій - масово виїжджають на захід України або за кордон.

"Понад три мільйоний українців виїхали до європейських країн. А вимушених внутрішніх переселенців, котрі через війну покинули свої міста і свою роботу – 11-12 мільйонів. Просто усвідомте цю цифру. РФ руйнує життя мільйонів людей. Це ще не глобальна гуманітарна катастрофа?", - заявляв радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк.

Кореспондентка Gazeta.ua поговорила з іноземцем та двома родинами, які утекли від війни на Львівщину з Миколаєва, Харкова та Київської області. Люди згодилися поділитися своїми історіями за єдиної умови: без фотографій. Також у цілях безпеки не вказуємо місцезнаходження центру в якому перебувають вимушені переселенці.

ПОСЕЛЕННЯ РОЗМБОМБИЛИ ПІД НУЛЬ

Подружжя Максим і Лілія вирвались із Харкова за тиждень після початку повномасштабної війни. З дому жінка вибігла у легкій курточці, чоловік - лише в спортивному костюмі. До Львівщини добиралися три доби. Вже у центрі взяли теплий одяг у волонтерів.

Максим не військовозобов'язаний, бо має інвалідність. Продовжує працювати у IT-сфері й перераховувати гроші на армію.

- Ми в понеділок (21 лютого. - Gazeta.ua) нарешті отримали ключі від квартири, яку купили в кредит. А в четвер почалася війна, - каже Максим. - До війни не готувались, були такі розмови, але ніхто в то не вірив. Ввечері 23-го сиділи, працювали, як завжди. А о п'ятій ранку наступного дня - почули вибухи. Спершу подумали, що нам здалось. Але коли вже побачили зарево, то вхопили швидко все, що під руки попалось. І побігли. Взяли рюкзак і невелику сумку, поїхали до друзів під Харків. Тиждень там жили у дачному масиві. Бої велись біля нас. Ми були в оточенні.

Шість днів подружжя не виходило з укриття.

- Сиділи без світла, тихо, як миші. Жалюзі позакривали, щоб авіація не бачила куди бомбити, - каже Лілія. - В Харкові жили на Салтівці (це найбільший житловий масив міста, який практично повністю знищений російськими окупантами. - Gazeta.ua), то там сирена взагалі не спрацювала. Дізнавались про тривогу із місцевого талеграм-каналу. Ми її чекали. Спершу "градами" лупили. А тоді винищувачі, одні за одним летіли. Ми одразу в чат писали над яким районом чути літаки. А за 2-3 хвилини винищувачі вже на другому кінці Харкова були. І вже в чат хтось пише: "Нас бомблять".

 

500-КІЛОГРАМОВІ БОМБИ

Виїхати з Харківщини Максим і Лілія вирішили після того, як у двір до їхніх кумів прилетів снаряд.

- Вони дітей зібрали і поїхали. Ми ж не хотіли виїжджати, якби не важка авіація. Вже коли почали 500-кілограмові бомби скидати, то стало старшно. З Харкова виїхали більш-менш нормально, а далі через блокпости була черга до Полтави в 140 кілометрів. Ми їхали і навіть не знали куди.

З Харкова до Кременчука добирались 16 годин.

- Ми весь цей час були голодні, з собою мали мало води. Бо вирвались з дому, усі гроші на картці були, у кармані - тільки 200 гривень. Нам раніше казали не знімайте, щоб не рушити економіку, - додає Лілія. - Просили людей, просто умоляли, щоб помогли - бо не було навіть як заправитись. Картки усіх банків не працювали. В гаманці знайшли 20 доларів, то обміняли на 500 гривень. Ночували в машині.

Вирушити у сторону Львову подружжю порадили волонтери.

- Приїхали сюди, а за кілька днів Яворівський полігон атакували (ракети по полігону окупанти випустили 13 березня. Від удару загинули 35 людей. - Gazeta.ua). Я проснувся тоді ще до вибуху - наче чуйка якась була. Думаю: "Ну і втекли", - каже Максим. - Тато до останнього не хотів виїжджати з Харкова, але коли попав під конкретний обстріл, то його забрали друзі за місто. Ми лишили йому нашого собаку, але його минулого тижня довелося усипити.

Пара тримає постійний зв'язок із друзями з Харкова.

- Хто в метро ховається, хто в старих інститутах, де надійніші укриття. Не всі можуть виїхати з міста, бо в декого лежачі хворі вдома. Та і просто нема куди їхати, - додає чоловік.

Якби знали про війну, то готувались би до неї, переконують харків'яни.

 

- Зараз під Харковом розбомбили під нуль купу поселень. Їх просто нема, - обурюється Лілія. - Президент мав нам сказати правду, а він заспокоював! Казав: "До шашликів готуємось". Всі країни знали. Літали розвідники від НАТО і казали, що буде війна. А нам говорили, щоб не панікували. Зараз "без паніки" окупанти руйнують все. Ніхто не панікує, просто люди вмирають. Якби люди знали, то хоча би провізію закупили, підвали підготували, машини заправили. Хто хотів би - поїхав. А так навіть не знали, де ховатись. У Харкові за цирком є бомбосховище. Так його директриса спершу відмовлялась відкривати. Це взагалі нормально?

СЛІДОМ ЗА КОРАБЛЕМ

- У Харкові були сепарські настрої. Але одиниці чекали, що Путін прийде й порядок наведе, - продовжує Максим. - Думаю, що вони найперші втекли, як криси. Деякі навіть "вилікувались" після перших літаків над головою. А що з рештою - навіть не хочу знати. Надіюсь, що більше не повернуться в нашу країну.

Наводки на деякі об'єкти Харкова могли робити місцеві жителі, переконаний чоловік.

- У нас в перші дні влупили снаряд під пункт здачі крові. Знали, що там натовпи людей. Свої ж навели. Війна триватиме поки Путін не здохне. Протестні настрої до одного місця. Там населення сидить і каже: "У нас діти, ми нічого не будемо робити, бо арештують". А в нас - люди танки голими руками зупиняють.

Усі зв'язки з родичами і знайомими з Росії сім'я розірвала.

- Усіх послав за руським кораблем. Вони думали, що тут б'ють тільки по військових об'єктах. Кажуть: "Пока власними очима не побачу, то не повірю". А дехто говорив: "Ви ж самі напросилися. Ви там ядерну бомбу хотіли робити", - додає Максим. - Окупанти йшли колонами на Харків і чекали, що їх будуть з квітами зустрічати. А потім наші їм надавали по зубах, то вони стали приміняти зброю. Обізлились на наше місто і знищили його. Ми дуже хочемо повернутись додому, але поки живемо одним днем.

ЗРУЙНОВАНИЙ БУДИНОК

Пенсіонер Володимир із дружиною Оленою приїхали із села Мощун, що за кілька кілометрів від Гостомеля і села Горенки на Київщині. Ці поселення окупанти атакували з перших днів вторгнення. Сім'я дев'ять діб просиділа в погребі, тоді виїхали з села власним авто на Львівщину. З собою забрали вівчарку Вулкана. Волонтери дозволили тримати собаку у кімнаті. Привезли мішок корму для тварини.

- 24 лютого в 12:17 бачу - летять вертольоти, - каже Володимир, показуючи фото у телефоні. - Там шість великих було, а потім штук сорок малих. А чим їх збивать? У мене немає, чим їх стріляти. Ну чим я його зб'ю? Ми тут зовсім близько до Києва, нас мали би краще захищати.

 

Володиимир вирішив піти у тероборону, щоб захищати Україну.

- На третій день пішов записуватись, так з мене посміялись: "Дядя Вова, йдіть. Навіть всім молодим хлопцям автоматів не хватає". Якби я знав про війну, то б заготовився ліками, продуктами. Погріб би підготував. А так на картоплі просидів три дня.

Сім'я вирішила виїхати з села після того, як по-сусідству снаряд влучив у будинок.

- Стою, а так наді мною щось пролетіло і бух на дім за 500 метрів. Кажу: "О, Лєна, вже й в нас почали стріляти. А сусід тільки восени в новий дом в'їхав. Від вибуху там дах аж розкрився. Він живий лишився. Не знаю, чи наша хата зосталась. Зараз дивився по новинах, то вже нікого немає в нашому селі. Я, як виїжджав, то бачив, що сусідня Горенка вже вся горіла і танки з тої сторони заходили. Так близько підійшли до столиці.

ПІСЛЯ ВІЙНИ ПОВЕРНЕМОСЬ

Азербайджанець 59-річний Гаджи Шахід 7 березня вивіз доньку з Миколаєва. Заплатив по 2 тис. грн з особи, щоб приватним авто добратись до Одеси. Звідти залізницею відправились до Львова.

- Жінка і син ще там. Завтра виїжджають, якщо зможуть. Бо Одеську трасу бомбять (станом на 15 березня. - Gazeta.ua). Не можуть виїхати. У нас там міст закривається, то відкривається. Люди в шоці, - каже Гаджи.

Планує дочекатись дружину з сином і відправитись у Польщу, а тоді полетіти у Баку.

- Сину 33 роки, хоче лишитись воювати, але хай доставить маму сюда до нас. Я би теж лишився, але мені треба дочку вивезти. Я штурмовик-десантник, в Німеччині служив у радянських військах. Але то було 40 років тому. І в Афганістані був двічі, навіть не хочу того згадувати.

Каже, що після війни обов'язково з сім'єю повернуться додому.

 

- Миколаїв для мене друга батьківщина. Прожив там 26 років. Але мені не дали гражданство України, все в гроші впиралось. У мене квартира там двохкімнатна. Все моє там. Житло поки ціле, бо в центрі міста. Окупанти зі сторони Херсону хочуть зайти. Але наші воюють там хорошо. Їх відкидають в сторону і правильно роблять. Наш губернатор Віталій Кім - молодець, я його підтримував. Він правильний мужик, надихає наших ребят. Ми після війни обязательно вернемось. А Путіну капець буде.

1143

об'єкти інфраструктури російські війська зруйнували у Харкові. Із них 998 житлових будинків. На відновлення піде кілька років, заявляють експерти. Загальна сума збитків, нанесених інфраструктурі України в ході війни, вже досягла $63 млрд або 1,8 трлн гривень, станом на 24 березня.

×