"31 день після смерті душі показують пекло" - архієпископ ПЦУ Федір про загробне життя

Є догмати віри, які відображають істину, відкриту людям самим Богом. Виходячи з цього, ми достеменно знаємо лише одне – ми всі воскреснемо. Дуже складно пояснити людині реальність, яка виходить за межі нашого матеріального світу. Христос сказав своїм учням: "Якби я вам казав все відкрито, ви б не зрозуміли". Це як сліпому пояснювати кольори – так само людям, які ще в тілі, пояснювати, що за гробом.

Тому багато речей, які ми говоримо про смерть, мають символічний характер – бо вони не вміщуються в нашу понятійну систему.

Християнський світогляд наполягає на тому, що людська свідомість не вмирає і не зникає. Що це не плоть, електричні імпульси та біохімічні реакції, а ще й ціла сторона людської природи, яку ми називаємо душею.

Про те, що відбувається з душею, сформулював у своїй праці "Слово про вихід душі та про стан після смерті" святий Макарій Олександрійський. Історія про три, дев'ять та 40 днів прийшла до нас саме від нього та набула форми загальноцерковного передання.

Згідно з працею Макарія Олександрійського, перші три дні душа перебуває на землі. Можливо, поруч із тілом. Вона відвідує місця, де людина чинила добрі справи.
Душа не може так швидко покинути цей світ. Але це вже не матеріальна істота. Люди звикли очікувати якихось сигналів одразу після смерті близьких. Та душа ніяк уже не може себе проявити, бо не має для цього інструментів – голосових зв'язок, рук, у неї немає тіла. Тому не може говорити, рухати предмети чи щось інше.

За християнськими звичаєм, третього дня має бути похорон або панахида.

Насправді після смерті душа перебуває поза часом. Вираховують не до години – це приблизно. День смерті – це перший день.

Після третього дня душа йде на поклоніння Богу. Наступні п'ять їй показують рай. Душа бачить, що таке щастя, радість і блаженство. Вона або насолоджується і радіє, або сокрушається, що її внутрішнє наповнення не відповідає тому, що їй відкрили.

На дев'ятий день душа направляється знову на поклоніння Богові. Після чого 31 день їй показують пекло – потворність зла.

На 40-й день Бог визначає місце душі: пекло чи рай. Але це ще не кінець. Бо кінець історії – друге пришестя Христа, коли ми всі воскреснемо.

Про явлення Ангелів свідчать святі церкви. Той же Макарій Олександрійський та інші підтверджують, що людині, яка жила праведно – дається можливість отримати Божу благодать.

Життя – це завдання навчитися любові: до Бога, до ближнього. Індикатором нашого ставлення до Господа є ставлення до близьких. Потрібно, щоб людина намагалася виконати це завдання, бо все людство – хворе на гріх. Якщо людина виконала – з'являються Ангели, бо подібне єднається з подібним.

Якщо людина чинила зло і не навчилась любити впродовж свого життя, не виконала завдання, то їй являється подібне – біси. Вони забирають душу, яка відчуває бентежність, страх і потім, очевидно, потрапляє в пекло.

Це поняття, яке з'явилося достатньо пізно. Це досвід Феодори Олександрійської, яка розповіла про те, що з нею відбувалося після смерті. Насправді, Церква не приймає розповіді про митарства як загальноцерковне вчення.

Тут мова йде про те, що відбувається між дев'ятим і 40-й днем з душею, коли їй демонструють потворність зла і відкриваються перед нею її гріхи.

Є 20 митарств. Вважається, що це щось на зразок застав або митниць, які зустрічають на своєму шляху душі померлих . Духи злоби бачать душу і намагаються звести її в пекло або стягують з усякої душі, повинної у певному гріху, свого роду мито або викуп у вигляді протилежної цьому гріху доброї справи.

Церква каже, що так. В силу єдності нашої любові. Бо зазвичай померлий – це людина, яку ми знаємо, пам'ятаємо, любимо. І коли ми молимося – це полегшує її участь.
Ми не маємо певності, що людина яка грішила, після наших молитов буде в раю. Але ми віримо, що любимо цю людину, а значить її любить і Бог. Тому нам треба молитися за неї весь час. Робити добрі справи в її ім'я.

Можете молитися вранці, вдень і ввечері за цих людей. Навіть у ранковому правилі встановлена спеціальна молитва за спочилих і за тих, хто живий і здоровий або потребує нашої молитви.

Можна помолитися в храмі – поставити свічку перед іконою. А є молитва-богослужіння. Перш за все – це заупокійна літургія: коли ви пишете записку й подаєте священникам і вони поминають у молитві вписане ім'я.

Церква говорить про те, що до снів треба ставитися обережно і скептично. Це можуть бути ваші психологічні переживання та навіть бісівські видіння. Переважно людиною у сні займаються темні сили, а не Господь Бог. Бо ми уві сні ми не можемо чинити опір і тому більш доступні бісівським силам.

І тільки в останню чергу – це може бути якесь особливе Боже одкровення. Ми не відкидаємо це. Але святі отці чітко кажуть, що якщо було якесь видіння у сні, то спершу треба відкинути його як бісівське наслання.

Маю у своєму опосередкованому досвіді історію, коли людина розповідала, що їй у сні неодноразово являється померлий – то у подертому одязі, то каже що голодує. В такому випадку людина замовила у церкві богослужіння, подала записку на літургію і панахиду, щоб уся громада молилася за померлого разом з цією людиною. Після цього сонні видіння припинилися. Можна зробити висновок, що душа померлого потребувала молитовної підтримки й таким чином за Божим попущенням дала знати це людині.

Це вже народні вірування. Якщо душа йде на поклоніння Богу і потім визначається її місце, то чому вона буде вештатися серед нас?

Думки, що на Антипасху (першу неділю після Великодня. – Gazeta.ua) та поминальні дні напередодні Трійці душі померлих нібито приходять на землю, щоб провідати рідних – народний фольклор.

Звичай розламувати і роздавати хліб після відспівування померлого – скоріше, пов'язаний з християнською традицією нагодувати голодних і убогих. Звідси ж і звичаї поминальних обідів – благодійна мета нагодувати людей. Однак народ вкладає у це і язичницькі форми. Нібито – це їжа для душ.

Може. Тому, що залишаються свідомість людини, її життєвий досвід, розум, знання, любов до близьких. Є і така думка, що наші рідні та близькі, які відійшли – також моляться за нас.

Ми не знаємо достеменно, чи вони в курсі справ, що ми тут робимо. Є різні думки. Святий Ісаак Ніневійський (один з великих учителів церкви VII ст., Святий Отець католицької і православної церков. – Gazeta.ua) стверджував, що ми не забуваємо рідних після смерті. Але в тій реальності ми будемо зовсім іншими.

Інші святі стверджують, що оскільки ми є одна спільнота, творіння Божі і в нас є любов, то звичайно вони там за нас моляться і можуть втручатися в наше життя.

Ми не знаємо достеменно, яка доля самогубця. Але всі мають розуміти, що людина обриває своє життя ще на півдорозі. Якщо б вона зробила зусилля, перетерпіла скорботу, намагалася донести цей хрест до кінця, то отой фініш міг би бути іншим, людина могла би досягти раю. А так вона свідомо позбавляє себе цього шляху.

Я не беруся осуджувати, в кожного своя індивідуальна ситуація. Але це дуже поганий вчинок, на мою думку. Тому що не виконавши це земне завдання, людина позбавляє себе шансу виправити себе і наповнити серце любов'ю, відчути повноту людського буття.

Церква до суїциду ставиться як до гріха вбивства. Тому самогубців не відспівують, як звичайних християн. Але є процедура, коли рідні люди звертаються до місцевого єпископа з проханням дати дозвіл на заочне відспівування. Після його отримання рідні можуть звершувати відспівування цієї людини і поминати – подавати записки на богослужіннях. І молитися за людину в приватних молитвах.

Або можна порівняти як з ротацією – це зараз, в часи війни з Росією, актуальне порівняння. Ти сидиш в окопах, на тебе ллється брехня, те що робить сьогодні Путінський режим, а ти маєш виконати свою ротацію максимально совісно. Від того, як ти це виконаєш, залежить доля твоя, твоїх побратимів і твоїх близьких. Це наша життя, це боротьба і праця над собою Якщо людина якісно це робить, вона смерті не боїться.