Піти у 25 років учитися грати на саксофоні, не маючи музичної освіти й не володіючи жодним інструментом, – для мене самого стало несподіванкою.

Через три місяці навчання граю в Києві на стадіоні "Оболонь". Підходить вусатий чоловік років за 60.

– В 1968-м я служил в Прибалтике. ­Знакомый там тоже играл на саксофоне. Будто бы молодость моя вернулась, – потискає руку.

За 10 хвилин п'ємо чай у нього вдома. Він показує сімейні фотографії.

Потім грав на заході сонця в кримських горах Коктебелю. Піднялися три дівчини з будинку біля підніжжя.

– Ви так гарно граєте. Лише нещодавно почали вчитися? А таке враження, що професіонал, – пригощають білим вином. – Ми тут поряд живемо. Заходьте в гості.

Можешь поздравить меня по телефону

Мені хочеться самотності, тому відмовляюся. Дівчата вертаються. Слухають із дому й аплодують після кожної мелодії.

У вересні – день народження дівчини, яку я любив. Минув рік, як ми розійшлися. Остання розмова була тяжкою. Я пообіцяв, що обов'язково побачимося ще раз. "­Зроблю все можливе, аби цього ніколи не трапилося", – відповіла вона.

Після цього я купив саксофон. Бо вона казала, що обожнює цей інструмент.

Подзвонив їй, щоб привітати з днем народження.

– Можешь поздравить меня по телефону, – двічі повторює й відмовляється ­вийти.

Із саксофоном у руках підходжу до її будинку й починаю грати.

– Ну что ты здесь стоишь, пойдем зайдешь, – виходить до мене після двох мелодій.

Мої руки починають труситися, пальці стають дерев'яними, на клапани натискати важко. Дограю Summertime – мелодію, яку любив слухати на початку наших стосунків. І відмовляюся, бо не хочу перетворювати зустріч на ввічливу формальність. Не для цього я вчився грати на саксофоні.

Зустрів іншу дівчину, з якою хотів би стосунків. Але саксофоном її не підкориш. Треба освоювати гітару й учити пісні "Бумбокса".

×