Люблю Укрзалізницю

Ту суботу я чекав сім тижнів. І коли вона настала, не міг стримувати радості, що нарешті їду на море.

Квиток на потяг Київ – Феодосія взяв за місяць до поїздки. І за 10 хвилин до відправлення щасливий іду до свого вагона. Показую провіднику посвідчення особи. Було з собою лише з роботи.

– Потрібен паспорт. Без нього не пущу вас, – каже серйозним тоном.

– Але я його залишив удома. На відпочинок зібрався, а там мало що може статися, не хочеться потім вовтузитися з відновленням. До того ж, місяць тому їхав зі Львова з посвідченням і проблем не було. Та й ви ж і без квитків берете, тільки заплати в кишеню. І курять у тамбурах, хоч заборонено.

Розмова закінчується нічим. За 3 хвилини ситуацію пояснюю начальнику потяга. Історія та ж сама. Біжу до чергового по вокзалу. Вже в холі чую: "Потяг Київ – Феодосія відправляється!" Черговий сухо добиває: "Постанова Кабміну від 6.04.2013-го. Тільки з паспортом або водійським посвідченням". Уважно перечитую її. Справді, з основних документів – тільки ці годяться.

Потрібен паспорт. Без нього не пущу

Квиток здаю, втрачаю майже 100 гривень. Беру купейний через 3 години. Але до Сімферополя.

Звідти доведеться на 100 кілометрів більше їхати до Коктебеля, аніж це було б із Феодосії.

Повертаюся додому за паспортом. Тепер мене вже ніщо не зупинить. Від думки стає приємно. Але ще більше задоволення отримую, коли вирішую, що провіднику покажу посвідчення. Паспорт залишу в джокерах. Білявка уважно читає ім'я і прізвище на квитку.

– Проходьте, ваше – 27 місце.

І як після такого не любити Укрзаліз­ницю? Втрачаєш 300 гривень,

6 годин часу, але отримуєш хорошу історію на пам'ять. І знак, що відпустка буде несподіваною і з приємним фіналом.

×