Галина Кутащук із Криворівні вдома зберігає прикраси-силянки, яким понад 200 років.
Майстриня купила їх до колекції. Самотужки почала робити ґердани й силянки ще зі школи.
Для Gazeta.ua вона розповіла, що на Верховинщині силянки й ґердани – це традиційні прикраси, які жінки й дівчата носять і донині.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У мережу виклали мультфільм про історію гуцулів
"Колись їх надівали всі без винятку: і дівчата, й одружені жінки, але в різному вигляді. На повсякдень носили вузькі силянки, як зараз називають чокерами. Середні надягали на свята. А широкі на великі храмові свята чи весілля", - каже Галина Кутащук.
За її словами, прикраси відрізнялися кольористикою та орнаментом.
"Силянка - це ажурна прикраса, яка огортає шию, ніби комірець. Ґердан - це тканинна прикраса, яку виготовляють на спеціальному ткацькому станку.
Силянки колись відрізняли. Старші люди знали, які можна надіти незаміжній дівчині, а які тільки для весілля".
Зараз гуцульські силянки роблять спеціально для гуцульського одягу.
"Мають гарний вигляд лише в тандемі. Або можна й під білу блузку надягти чи сукню. У ХІХ столітті то був оберіг для жінки від зурочень. Також можна було за вишиванкою й силянкою до неї розрізнити, з якої вона місцевості. У Верховині, наприклад, силянки були темних, холодніших кольорів", - пояснила майстриня.
Технологія виготовлення ліжників на Гуцульщині мало в чому змінилася за століття. Основою роботи традиційно є вовна. Замість того, щоб граблювати вручну, придумали спеціальну граблю-чесалку. Ліжникарка Ганна Копильчук розповіла, що суттєвих змін зазнали узори.
3 
1
Коментарі