Сьогодні в Україні існують понад 50 перевіряючих органів, які здійснюють державний нагляд у різних сферах економічної діяльності. Наприклад, контролювати бізнес можуть і пожежники, і податківці, інспекція з контролю за цінами, Пенсійний фонд тощо. Тому вітчизняні підприємці не з чужих слів знають, як непросто щоразу "переживати" перевірки. Адже незвані гості залишають після себе, як правило, рішення щодо сплати штрафних санкцій чи взагалі призупиняють діяльність підприємства. І це не дивно, оскільки вони працюють згідно плану "Фас" у рамках операції "Бюджет".
Проте з підписанням закону №353-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення обмежень у провадженні господарської діяльності" (далі - Закон) влада запевнила, що з 1 липня 2013 року бізнесу в Україні жити буде значно легше. Відтепер після проведення перевірки контролери змушені будуть доводити правомірність свого рішення в адмінсуді. Іншими словами, допоки суд не підтвердить обґрунтованість застосування тих чи тих санкцій, доти жоден ревізор не має права вимагати від підприємця вжиття відповідного заходу реагування. Звернутися до суду з таким позовом перевіряльники повинні не пізніше наступного робочого дня від дня видання відповідного розпорядчого документа. Постанову у справі суд винесе у п'ятиденний термін від моменту ухвали про відкриття провадження. Отже, на все про все трохи більше тижня, і результат очевидний.
Здавалося, такий підхід має звільнити підприємців від тягаря оскарження рішення контролерів, що іноді триває роками та забирає чимало часу й коштів. Але ніхто не дає гарантії, що постанову ухвалять на користь суб'єкта, якого перевіряли. Судіть самі, Феміда має лише тиждень, аби розібратися в цьому питанні. Та, зважаючи на й без того велику завантаженість судів, зробити це фахово буде досить непросто. До того ж участь у судовому розгляді відповідача, який би міг спростувати доводи ревізорів, досі сумнівна. Адже метод повідомлення суб'єкта господарювання, визначений законодавцем, - своєрідний. Так, про час і місце слухання справи підприємців інформуватимуть телефоном, факсом,електронною поштою або кур'єром. Хоча, на нашу думку, задля запобігання зловживанням слід було би передбачити повістку з обов'язковим врученням особисто. До того ж законодавець дозволив перекласти обов'язок повідомити відповідача на плечі позивача. Тому, зважаючи на таке формулювання в законі, присутність "потерпілого" на судовому розгляді залежатиме виключно від порядності скаржника або ж від контролю відповідача за призначенням справи в суді.
Зауважимо: відповідно до новоскладеної Законом ст. 183-6 КАСУ, оскаржити постанову суду, що підтверджує обґрунтованість рішення контролюючих органів, бізнес зможе лише в апеляційній інстанції. До касації в даному разі дорога закрита. І це попри вимоги ст. 126 Конституції та відповідних рішень КСУ, де зазначено, що реалізація права особи на судовий захист передбачає можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Отже, за невтішного фіналу в першій інстанції суб'єкту господарювання доведеться боротися за свою правду в два етапи. Спочатку оскаржувати рішення суду про підтвердження обґрунтованості вжиття суб'єктами владних повноважень заходів реагування в апеляції, а в разі незадоволення скарги - подавати самостійний позов про скасування рішення контролюючого органу. Проте в останньому варіанті залишається відкритим питання, яку роль відіграватиме наявна постанова, що підтверджує правомірність ухваленого рішення.
Сьогодні важко спрогнозувати, як розвиватимуться відносини тріади "суд - контролер - суб'єкт господарювання". Більшість підприємців налаштовані скептично та переконані, що суд діятиме заодно із перевіряльниками. Проте такі ж думки мали місце і щодо оскарження рішень контролюючих органів. Практика свідчить, що за професійного підходу маємо чимало рішень, ухвалених на користь суб'єктів господарювання.
3 
1
Коментарі
4