"Доспрощувалися", - так відгукується населення про результати численних новацій наших законотворців. Чи то фатум, чи ще якась непереборна сила, але всі спрощення обертаються черговим ускладненням для пересічного громадянина. Головний біль маємо сьогодні і від змін у земельній сфері.
Від 1 січня 2013 року законодавство розділило "двоголового змія" - реєстрацію землі та право власності на неї. Відтепер територіальні органи Держземагенства реєструють ділянки (присвоюють номери), надаючи відповідні витяги з кадастру, а нотаріуси чи територіальні органи юстиції реєструють право власності (користування, володіння), яке виникло на підставі угоди.
Здавалося, нескінченна процедура реєстрації землі відійшла у минуле. Проте оцінка "першопрохідців" невтішна. Довжелезні черги, хаос, неточність даних у кадастрі, неможливість діяти за довіреністю через "криве" програмне забезпечення - все це є причиною масового невдоволення серед споживачів. Але то тільки видима частина айсберга, прихована ж криє в собі ряд законодавчих розбіжностей та невизначеностей. Тому не дивно, що за чотири місяці роботи маємо понад десяток проектів законів та постанов щодо вдосконалення процедури реєстрації землі та права власності на неї.
По-перше, планують вирішити проблему відсутності даних уже зареєстрованих земельних ділянок у кадастровій системі. Через це багато заявників змушені проходити повторно реєстрацію з розробленням технічної документації та відповідного обмінного файлу. Це рух навіть не за спіраллю, а по колу. На нашу думку, слід або ж чітко прописати процедуру за таких обставин на законодавчому рівні, або ж зосередитися на усуненні "боків" кадастрової системи.
По-друге, на порядок денний винесене питання реєстрації земельних ділянок, сформованих у результаті поділу. Досі незрозуміло, що є підставою для виникнення права власності на таку землю. Раніше це був державний акт, зараз - прогалина у законодавстві, адже витяг лише підтверджує факт реєстрації. У разі прийняття законопроекту №2189 видаватимуть відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
По-третє, одним із найболючіших питань залишається реєстрація договорів оренди землі, укладених із територіальною громадою. Для проведення такої процедури необхідно, щоб останні отримали витяг із кадастру, який коштує грошей. Здійснити таку оплату можливо лише через казначейство. Проте останнє показує "червоне світло", оскільки рахунок за такими послугами не бюджетний, а держпідприємства при Мін'юсті. Технічно виходить глухий кут, із якого вбачаємо два виходи: або надавати витяги безкоштовно, або скасувати обов'язкове взяття витягу з кадастру для бюджетних орендодавців. Є відповідний проект закону за першим варіантом, але ухвалювати його чомусь не квапляться.
А тим часом через зволікання найбільше потерпають сільгоспвиробники. Якщо договір оренди не зареєстрований, виробник не в змозі "привласнити" продукцію з ділянки і відповідно втрачає право бути платником фіксованого сільгоспподатку, не має пільг зі сплати ПДВ. Та й загалом користування землею стає незаконним, його можуть кваліфікувати як самозахоплення. В такому разі, аби захистити свої права, радимо орендарям вести листування в усіх напрямках. Припустімо, якщо адміністрація наполягає на реєстрації договору, в листі до неї слід прохати посприяти у вирішенні зазначеної проблеми, оскільки для легалізації документа спершу необхідно зареєструвати право власності на землю. Нехай і вони почувають потилицю. Крім того, просіть Мін'юст надати відповідь про відсутність можливості зареєструвати ваш договір, поскільки не зареєстроване саме право власності. У такий спосіб ви зможете створити собі надійний тил про всяк випадок.
Отже, планів у законодавця, мов у Наполеона. От тільки що буде прийнято і як швидко - поки що запитання без відповіді. Ну що ж, сліпий казав - побачимо.
3 
1
Коментарі
14