24 українські військові потрапили у російський полон 25 листопада торік.
Тоді у Керченській протоці росіяни обстріляли і захопили катери "Бердянськ" і "Нікополь", буксир "Яни Капу". Екіпажі прямували з Одеси до Маріуполя. Суд тимчасово окупованого Криму постановив перевести моряків до російських ізоляторів "Лефортово" та "Матроська тиша". Усіх звинуватили у незаконному перетині кордону.
Найстарший з військовополонених моряків 47-річний Андрій Оприско, член екіпажу катера "Нікополь".
Він родом із села Надітичі Миколаївського району Львівської області. З дружиною розлучений. Удома чекає матір Ольга Василівна. Донька Ольга та син Андрій живуть у Києві.
Станом на 15 квітня 2019 року військополонений моряк Андрій Оприско перебуває у російському полоні 142 дні.
25 листопада до мене прийшла сусідка. Сказала, що з українськими моряками трапилася неприємність, — розповідає Ольга Василівна. — У понеділок приїхав голова районної адміністрації. Він — мій учень. Не знав з чого почати, як підійти.
Питав, як живу, як справи. Сказав, що наші моряки потрапили у полон. Я не вірила. Бо перед тим запитувала у сусідки, які кораблі захопили. Вона сказала, що "Вишгород". "Нікополя" не було.
Надітичі — село на 300 дворів за 46 км від Львова. Поруч залізниця і міжнародна траса Київ-Чоп. За табличкою "Надітичі" - невелике кладовище, нові пам'ятники там стоять поруч з фігурами 19-20 століть. У селі є дві крамниці, молодша школа і Народний дім. У старші класи діти ходять до сусіднього села.
Коли домовлялися з пані Ольгою про інтерв'ю вона казала "підете в кінець вулиці, там побачите дім з балконом, то наш. Не помилитесь, бо більше такого нема на вулиці". Так радять і місцеві "йдіть прямо, побачите будинок з балконом — то їхній". З господарства у Ольги Василівни лише кури, качка і кіт Жульєн. Його син подарував матері перед тим, як піти служити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Яків 265 днів у полоні, а я дзвоню йому щодня - раптом підніме": дружина військовополоненого Веремейчика
Контракт на службу у Військово-морських силах Андрій підписав 9 листопада 2016 року.
Тут військкомат направлення у морфлот не давав. Андрій поїхав до Одеси. Взяв відношення, приїхав сюди і тоді йому дали можливість проходити комісію. Два місяці мав вишкіл у Миколаєві. Казав, після навчань на полігоні приходили з голови до ніг у болоті. Хто йшов у берегову охорону, тих залишали у Миколаєві чи відправляли в Бердянськ. А хто на флот — тих в Одесу. Тільки з'явилася можливість підписати контракт на службу — одразу скористався. У 45 років син здійснив мрію життя — став моряком. Поспішав, бо казав, що хто його після 45 років візьме. До того працював начальником бази відпочинку, в Іспанію на роботу їздив.
У будинку чотири кімнати. Ми розмовляємо у тій, що більше нагадує краєзнавчий, читай, родинознавчий музей. Вишивані рушники, ікони, скатертини, подушки, занавіски. На підлозі лежать жорна, поруч - два давніх глеки, ступа для збивання масла і веретено. Ольга Василівна розповідає, що усе це розвішував і розставляв її син.
Як робили ремонт, то Андрій той реманент на горищі познаходив. Позносив, помив, полакував і тепер маємо таку ошатну кімнату.
Ольга Оприско показує фото сина з онуком. Вони майже рівні за ростом: син має 198 см, онук Андрій на півтора сантиметра вищий.
Спочатку син служив на старому судні "Шостка", — говорить жінка. — Десь за рік отримали нові сучасні катери, казали "порошенківські". Хотів там служити. Його не відпускали, але знайомий капітан допоміг на катер потрапити. Андрій служив штурманом-механіком.
Зараз жінка на пенсії, чоловік Андрій помер п'ять років тому. Колись вони учителювали у сусідньому селі Черниця, де є старша школа. Ольга Василівна викладала російську мову, зарубіжну літературу. Чоловік — українську мову і літературу. Також він був офіцером запасу. Як увели в програму предмет "військова підготовка", він і його вів.
"У нас усі по чоловіковій лінії Андрії — ще від прапрадіда. Трохи плутаниця буває, бо всі Андрії Андрійовичі"
Каже, що син із ранніх років нерозлучний з водою.
Ми до моря щороку їздили. То чоловікові путівку давали, то мені, то їхали до друзів. Мали хороших товаришів в Одесі. По два-три тижні у них жили. Вони найбільше агітували Андрія йти на моряка. Він навчився плавати у 4 роки. Ми тоді в Євпаторії відпочивали. Ходили на затоку. Там вода була набагато солоніша і тепліша, ніж у морі. Солоність тримала тіло на поверхні. Андрій поплив сам. Відтоді на березі його було годі втримати.
Після школи мова була тільки про морехідне.
Я відмовляла. Казала: "Андрію, та ми тебе десять не маємо, тілько одного. Підеш у плавання і що з того, чи ти є, чи тебе нема". Вирішили, що піде вчитися не в морехідне, а туди, що хоч якось з морем пов'язане. І та ж моя подруга з Одеси сказала, що до них багато випускників з Українського інституту інженерів водного господарства (тепер Національний університет водного господарства та природокористування. — Gazeta.ua) направляють. Вирішили, що поступить туди. Після закінчення візьме направлення в Одесу, а там уже щось придумаємо.
У листах до рідних чоловік розповідає, що в камері з ним сидить башкир, хороший чоловік.
Листи та фотографії лежать на столі, щоб бути під рукою. Перший прийшов наприкінці лютого. Другий — у березні.
"Мої дорогі мама, Оля, Андрій. Найперше хочу заспокоїти вас. Я живий, здоровий. У мене все нормально…
… Тут я багато читаю. У бібліотеці дуже хороший вибір, є навіть рідкісні книжки. А найголовніше — широкий вибір книжок про море. Щодня займаюсь спортом, не даю собі розслабитись. І відсипаюсь. Сплю скільки хочу…
…Людина в житті все має спробувати. А тут така нагода…
…Тримайтесь і вірте в краще. Я надіюся, що з Божою допомогою ми з вами зустрінемося якнайшвидше…".
Листи моряку передають через адвоката Маммета Мамбетова. Донька Ольга фотографує і скидає йому. Андрій листи пише українською.
Як він в полоні, то за той час мене дуже підкосило, — додає Ольга Василівна. — Щодня одні думки. Постійно дивлюся телевізор. Передбачити ніхто нічого не може. Тут ні про що не можна говорити. Ніхто не знає, що тому Путіну в голову прийде.
5 квітня в Одесі була зустріч родин моряків. Домовилися, що поїдуть у Москву на суд 14-16 квітня. Це небезпечно, але іншого способу немає. Житимуть там при посольстві.
Відповідно до указів, що їх підписав президент Петро Порошенко, орденами Богдана Хмельницького III ступеня нагороджені: Роман Мокряк, Богдан Головаш, Денис Гриценко, Богдан Небилиця, Сергій Попов, Владислав Костишин, Володимир Лісовий.
Орденами "За мужність" III ступеня нагороджені: Андрій Артеменко, Андрій Ейдер, Василь Сорока, Андрій Драч, Олег Мельничук, Юрій Будзило.
Медалями "За військову службу Україні" нагороджені: Юрій Без'язичний, В'ячеслав Зінченко, Сергій Цибізов, Андрій Оприско, Михайло Власюк, Віктор Беспальченко, Володимир Терещенко, Євген Семідоцький, Андрій Шевченко, Володимир Варімез, Сергій Чуліба.
Російська правозахисна організація "Меморіал" 9 квітня визнала арештованих українських моряків полоненими. Вимагає від влади утримувати їх згідно з Женевською конвенцією — як і солдатів своєї армії.
"Меморіал" — одна з найвпливовіших правозахисних організацій Росії. Опікується політв'язнями.
1 
11170
Коментарі