Старший лейтенант Марина Станкевич рік командує водолазним взводом і викладає у Водолазній школі Військово-морських сил ЗСУ.
Жінка до армії пішла добровольцем з початком російсько-української війни.
"Я народилась у Криму в селищі Новоозерному, - розповіла Станкевич виданню "АрміяInform". - Дитинство та юність пройшли у Севастополі, де служили батьки. Уся сім'я — військові. Але йти їхнім шляхом не думала. У Севастопольському національному технічному університеті освоїла комп'ютерні науки. За фахом я інженер-системотехнік. Звичне життя раптово припинилося 2014-го. Моя сім'я виїхала з анексованого Криму. Мати - першою разом з левовою часткою наших військових моряків, які так само не зрадили собі й присязі".
Дівчина виїхала на материкову Україну - до Одеси.
"Я прагнула бути там, де згодяться мої знання й навички. Пішла до військкомату. Мене направили у навчальний центр у Житомирі, де в лютому 2016-го підписала перший контракт, пройшла курс молодого бійця та відповідну фахову підготовку, - розповідає. - Служила в центі РЕР на посаді оператора радіоелектронної розвідки. Довго "розгойдуватися" не довелося, вже за два-три місяці в складі маневреної групи вирушила на схід. Ротація тривала близько чотирьох місяців".
Улітку 2018 року Марина Станкевич перевелася до об'єднаного інформаційно-телекомунікаційного вузла Військово-морських сил. Улітку торік стала командиром водолазного взводу — викладачем Водолазної школи Збройних сил України.
Батько Марини свого часу створив і очолив 801-й загін боротьби з підводними диверсійними силами й засобами в Севастополі.
"Пам'ятаю перше занурення. Мені було років 13, - згадує військовослужбовиця. - Батько тоді доклав неабияких зусиль, аби якось "прилаштувати" спорядження на мої 35 кілограмів, щоб я спробувала, як це — дихати під водою. То була справжня пригода. Потім часто запитувала у тата, чи зможу служити в нього у підрозділі, коли стану дорослою. Він відповідав, що це неможливо, що в нашій країні жінок не допускають до водолазної справи. Знадобилося більше ніж 15 років, щоб подолати ті стереотипи".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кулеметниці, авіаторки, снайперки - чим займалися жінки під час Другої світової війни
2016 року для жінок в українській армії зробили доступними близько 100 спеціальностей рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема й бойових - водій, гранатометник, командир розвідгрупи чи бойової машини піхоти, кулеметник, снайпер. Доти офіційно могли проходити службу на посадах переважно медичних спеціальностей, зв'язківців, бухгалтерів, діловодів і кухарів.
У грудні 2017-го Міністерство охорони здоров'я скасувало наказ, який визначав перелік із 450 заборонених для жінок професій, серед яких - газозварювальник, каменяр, машиніст екскаватора, водолаз, землекоп тощо.
Торік 19-річна Катерина Нікітенко стала першою в Україні жінкою-водолазом Військово-морських сил ЗСУ.
У Збройних силах сьогодні нараховують 58 тисяч жінок. 10% військових, які виконують завдання в операції Об'єднаних сил на Донбасі, - це жінки. За останні сім років 10 тис. жінок виконували бойові завдання на фронті. 227 нагороджені вищими державними нагородами, 10 - посмертно.
7 
11170
Коментарі