Бронзовому чоловікові біля входу в Ботанічний сад ім. Фоміна дадуть новий лук у руку. 1985 року цю паркову скульптуру художник Валентин Селібер присвятив пам"яті своїх однокурсників, які загинули 1941-го в битві з фашистами.
На постаменті скульптури написано, що вона присвячена загиблим у 1941–1945 роках студентам та викладачам університету. Більшість киян, які проходять повз фігуру, намагаються зрозуміти, що таке тримає у руці чоловік.
— Чи то факел, чи то сокира була, чи палка, — міркує 20-річна студентка університету Катерина.
П"ять років тому невідомі відбили лук, який тримає вилитий із бронзи чоловік. До цього часу ніхто не зголошувався його поновити. Автору Валентинові Селіберу зараз 87 років. Він уже й забув сподіватися, що побачить свою роботу в початковому вигляді.
— Лук дуже потрібен, щоб зрозуміти ідею скульптури, — показує на свою роботу автор. — Він ним вийшов оборонятися. Його вбило, але він свою стрілу все-таки випустив.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Валентин Євгенович навчався в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка на хіміка. У червні вони з дружиною поїхали до Цюрупинська Херсонської області — працювати на підприємстві, яке виготовляло напівфабрикати з абрикосів. Це відрядження врятувало його від смерті поряд з однокурсниками.
— У липні студентів-хіміків забрали битися з німецьким десантом у Голосіївський ліс. Вони навіть зброю в руках тримати не вміли. Усі там загинули. Я все життя думаю, що мав би бути з ними, — розповідає Валентин Селібер.
Після війни Селібер залишив професію хіміка і закінчив художню школу. За своє життя розробив ескізи для десятків монументів, які зараз стоять по містечках і селах України. Обирав воєнну тематику.
— Наприклад, у селі Петропавлівка Городищенського району Черкаської області моя скульптура стоїть, — каже Валентин Євгенович. — Присвячена загиблим у війні. Мати на руках тримає сина, а в нього у руках меч, який він так і не випустив. Вірші до скульптури написав Борис Олійник.
Скульптура в Ботанічному саду — одна з найважливіших для автора, який усе життя згадує загиблих однокурсників.
— 1985 року я виставив на Республіканській виставці ескіз до цієї роботи, її відзначили. Міністерство культури за свій кошт відлило її і передало університету ім. Т.Г. Шевченка. Але університет тоді її на баланс не взяв. Подейкують, що моя робота не сподобалася директорові музею. І коли кинулися зараз, то виявилося, що вона нікому не належить. У повітрі висить.
Нинішній ректор університету ім. Тараса Шевченка Віктор Скопенко погодився взяти скульптуру на баланс і оплатити її ремонт.
— Її треба підняти, зробити більший постамент, — господарює біля бронзового юнака дідусь. — Мрію дожити до дня, коли побачу її якою вона була.
Дружина Валентина Селібера Наталія Демиденко, з якою вони разом навчалися в університеті, померла рік тому. Дітей у подружжя не було. Зараз чоловік живе сам у провулку Бастіонному.
3 
7644
Коментарі