Юрія Губського, 58 років, на рибацькому ринку, який у народі називають "Бухарою", — біля станції метро Дніпро — відшукати дуже легко. Дивитеся, де найбільша черга, або шукаєте вивіску "Мастирка у Юри".
— Та це в мене не реклама, а такий своєрідний маячок, — відмахується пан Юрій — Щоб жінки, яких чоловіки посилають по корм, могли мене легко знайти.
Уже 25 років Юрій разом із дружиною Валентиною, 55 років, продає наживку, що її рибалки називають "мастиркою". Наживку готують, переминаючи розварений горох та манку. До клейкої, подібної до тіста маси додають олію та ще щось. Що саме — вам ніхто не скаже, бо це рибацький секрет.
— А-а-а, у вихідні до нього ще й чергу треба вистояти! Я купую тільки в Юри, — каже киянин Володимир Рижко, 45 років. — Беру порцію собі та ще три для знайомих. На Юрину приманку риба точно зловиться.
На "Бухарі" про Губського ходять легенди. Кажуть, ніби рибалки якось вирішили вдатися до експерименту: сіли поруч і ловили рибу на мастирку, куплену на ринку в різних умільців. На жодну, окрім Юриної, риба не пішла. Слухаючи такі історії, Юрій лише усміхається й мружить світло-сірі очі. Ніби соромлячись, постійно намагається поправити неслухняне сивувате волосся.
— Та він душу вкладає в цю мастирку, — напівжартома-напівсерйозно вигукує покупець Олег Гурін, 32 роки.
На жодну мастирку, окрім Юриної, риба не пішла
Поки з ним говоримо, краєм ока бачу, як Юра насипає у пакуночок черв"яків, посипає зверху якимось зіллям і... підморгує їм. Закривши пакет, передає його рибалці. Я ледь не зомліла.
У Юри можна купити різні наживки для риби. Та найбільше клопоту з мастиркою. Щоб приготувати її, родина Губських щодня прокидається о третій ранку. О 5.30 подружжя вже на ринку. За день у них розкуповують понад 10 кг риб"ячих принад.
— Ви не уявляєте, скільки ми зіпсували каструль, поки навчилися робити її, — згадує Валентина. — Це не так просто, є свій родинний секрет. Постійно дотримуємося складної системи приготування: аромат, колір, в"язкість. Бо ми відповідаємо за якість.
— Та яка там мастирка? Просто в мене — легка рука. Це як чаклунство. Сам не знаю, але я чимось володію, — раптом каже Юрій. — Хоч раз людина у мене візьме — більше ні до кого не піде.
Губський — затятий рибалка. Виріс біля річки в маленькому селі на Сумщині. Знає, на що риба йде і як її треба брати.
Плотва, каже, порве вудку, якщо почує запах часнику. Але додає: у кожній водоймі свої смаки. Тому перед тим, як продавати наживу, довго випитує, куди і на яку рибу вибирається клієнт. У Юри можна дізнатися і про місця хорошого лову. Клієнти самі йому розповідають, де краще клює. У спеціальному альбомі він зберігає фото найбільших рибин, які зловили його постійні покупці.
— Вірю тільки таким "речовим доказам", бо все, що розповідають на словах, — ніщо! Рибалки — як мисливці. Піймають маленьку, а покажуть — самі знаєте, — показує руками.
Це як чаклунство. Сам не знаю, але я чимось володію
Кажуть, до Губського на "Бухару" постійно приїжджають відомі та впливові українці. Сам він відмовляється називати будь-кого й знову примружує очі.
— Та в нього навіть Кучма купував! Правда, приїжджав не сам, а охоронців своїх висилав, — шепоче мені Валентина.
Зараз серед постійних покупців з"явилося багато жінок. Їх Юрій називає справжніми рибалками й дуже цікавими співрозмовниками.
На рибу продавець мастирки ходить лише пізньої осені. Бо, коли він їде на річку, київські рибалки сидять удома та чекають на його повернення.
Клієнти знову відволікають Юрія від розмови. А його дружина шепоче мені на прощання:
— Я по секрету вам скажу: це я почала готувати мастирку, і рецепт теж вигадала я. Просто в жінки рибалки так не купували б. Не довіряють.
1 
7644
Коментарі