– Дивися, щоб не стала там кавказькою полонянкою, – підсміюється знайома, коли хвалюся, що планую подорож до Азербайджану.

Згадую її слова на пропускному посту між Грузією і Азербайджаном. Автобус, який мав доправити мене з Тбілісі до міста Гян­джа, затримали азербайджанські прикордонники. Місцева жінка каже, стоятимемо довго, може, й кілька годин. Вирішую добиратися автостопом.

– Бакі, Шакі! – вигукує назви азербайджанських міст літній чоловік із вікна старого чорного Mercedes'а з грузинськими номерами.

Авто під зав'язку забите: мішки картоплі, позолочений сервіз, якісь ящики. Забираюся в салон і я. Валізу тримаю в руках, під ногами – коробка з халвою. Шота – так звати водія – з дружиною і сином їздили до Грузії на закупи, там дешевше. Витрати на дорогу від Тбілісі до Баку відбивають за рахунок таких, як я, випадкових пасажирів. Із мене беруть $15.

– Грузия – бедная страна, мы хотим жить в Азер­байджане, – говорить Шота. – Здесь нефть, а в Грузии нечего делать. Украина – тоже бедная. Я в Украине часто бываю: поми­доры из Херсона в Тулу вожу продавать.

Час од часу минаємо білборди з покійним Гейдаром Алієвим. Він – колишній президент Азербайджану й батько нинішнього. Зображений то в смокінгу, то на тлі національного прапора, а то в сорочці без краватки біля квітучого дерева. Дорога рівна, узбіччя чисті.

Гянджа – друге за величиною місто після столиці Баку. Центр чистий і чепурний, кипариси фігурно підстрижені. Пам'ятник Алієву-батьку стоїть на головній площі перед мерією. Неподалік – його музей. Та варто звернути на бічну вулицю – обшарпані "панельки", на мотузках між вікнами сохне білизна.

За 40 км від Гянджі є гірське село Тогана. Там три ґрунтові вулиці, п'ять крамниць із однаковими товарами й одна чайна.

– Ми вдячні нашому президентові, – перше, що каже літня жителька села Малахет на запитання, як їй живеться. – У мене двоє дітей, вони в Баку. Якби було більше грошей, мали би більше дітей. А ще добре було б дороги заасфальтувати. Але нашого президента ми дуже поважаємо.

×