Ексклюзиви
Субота, 28 липня 2012 16:00
Інна Гадзинська
Інна Гадзинська
Інна Гадзинська

Нам це не вигідно

Спекотний ранок. До готелю "Хортиця" у Запоріжжі добираюся під гуркіт КамАЗів, які возять будматеріали для мосту через Дніпро.

Готель – типова радянська курортна коробка з новими металопластиковими ­дверима й облупленими балконами. У холі навпроти картин із козаками великий білий прапор профспілок і напис ­"Хортиця – святиня України". ­Наліпка на стіні повідомляє про наявність безкоштовного Wi-Fi.

Адміністратор, жінка років 50 із коротким освітленим волоссям і підведеними очима, говорить суворо, дивлячись

з-понад окулярів. Виявляється, у заброньованому напівлюксі за збігом обставин я житиму цілу добу сама. Без запланованої сусідки. Це захмарна розкіш. До стійки рецепції підходить допомога – тітонька в окулярах, з короткою стрижкою. Обидві стурбовані.

– Оце думаємо, що з вами робити, – заходить здалеку одна.

Рушник вам срочно нада?

– А в чому проблема? – питаю.

– Номер двомісний. Двокімнатний. Напівлюкс. 400 гривень на добу. А ви там одна. Нам це невигідно!

У результаті наради з бухгалтером мене залишають у напівлюксі. Але рушника не дають.

– Ну, ви зразу все хочете, – далі впирається адмі­ністратор. – Ми вам постіль зранку видали. Після 12-ї буде й рушник.

Потім змилостивлюється:

– А вам він срочно нада?

Кажу, що "не срочно", але "нада".

Під вечір адміністратор веде мене до підсобки, де з темряви пахне чистою білизною. З акуратної купки на столі видає великого червоного рушника. А ось пульт управління кондиціонером у номері мені так і не дістається. Він без батарейок, пояснює жінка. Та й лежить у зачиненій кімнаті, від якої ніхто не має ключів.

Зараз ви читаєте новину «Нам це не вигідно». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

19

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода