"У серпні є такі громові свята, шо вони дуже карають тих людей, хто їх не шанує, — розповідає 84-річна Афанасія Кошулько із села Пляшева Радивилівського району на Рівненщині. — Оце 2 серпня — Іллі Пророка, через два дні — Вогняної Марії Магдаліни, а 7-го буде Пантіліймона — Паликопа його ще називають. — Якшо їх зневажити, то Ілля наробе гнилля — заллє дощем, а Паликопа попале грозою копи. То в нас люди цього дня й нині не роблять ніякої роботи ні в полі, ні дома, шоб не було пожарю".
У тих, хто на Іллю таки йшов до роботи, колись відбирали коси, серпи, граблі. А хто возом їхав у поле — рубали колеса.
— Розказують, шо якось до одного хазяїна приходить увечері старенький дід, — продовжує баба Фонька. — Попросився ночувати. І каже, шо буде взавтра все село горіти. Він не вечерав і до хати не пішов, а на кулях соломи ліг спати той дід. Пішли рано, а його нема. А до вечора надійшла така темна хмара, блиснуло тіко раз, і в тих, хто на Іллю снопи возив, ото всі ті снопи погоріли від громовиці. А той дідок, значить, то був сам Ілля Пророк.
Старозавітний пророк Ілля в народних віруваннях заступив слов"янського язичницького бога-громовержця Перуна. Тож святого Іллю також називають громовержцем. Він керує в Бога грозами, є володарем грому, небесного вогню, дощу й вітру. Кажуть, що до Іллі, 2 серпня, дощ ходить проти вітру, бо має вітер свій, а після — за вітром — куди вкаже Ілля. У грозу Ілля нібито їде небом у золотій кареті або червоній бричці чи залізним возом, запряженим четвіркою баских вогняних коней.
— Це коли гроза, дітям так кажуть, що святий Ілля катається по небу на колісниці й везе Богу калачі, — каже 64-річна Віра Гогой із сусіднього села Вербень Демидівського району Рівненської області. — Гром і блискавка — то коні крешуть копитами об хмари і летять з-під них іскри.
На Іллю буває горобина ніч — гроза із блискавками, спалахами на горизонті, із сильним громом і вітром. Вважається часом розгулу нечистої сили.
Її в небесній битві й перемагає Ілля-громовержець. Блискавкою він карає диявола, що ховається від нього під дерево, камінь, або перекидається на кота, собаку. Тому у грозу цих тварин женуть подалі від хати.
— На Іллі-громовержця як хто пасе корови там чи коні, то не можна з собою брати нічого залізного, бо грім може вбити людину, — розповідає 60-річна Галина Лотоцька із села Острів Радивилівського району на Рівненщині. — Казали, що то святий Ілля поражає нечистого. Значить, якщо людина десь у полі стоїть і нечистий заховається під неї, то Ілля вбиває і нечистого, і людину. Така людина попадає прямо в рай.
Щоб уберегтися від грози, запалюють і ставлять на вікно стрітенську або страсну свічку, підкурюють у хаті свяченою вербою.
— Оце десь біля річки жаба і вуж зійдуться. І якщо їх розігнати палкою, то тею палкою можна і хмарі розганяти. То мій рідний дід, батьків батько мав таку палку. Завше пас худобу з палкою тею і розганяв хмари, — розповідає Віра Гогой.
Пожежу, що зайнялася від блискавки на Іллі, не можна загасити водою, тільки мокрим рядном. Заливають її також кислим молоком від чорної корови чи обносять іконою "Неопалима купина". Подекуди вважають, що краще такої пожежі не гасити, бо гріх — "що Ілля запалив, то чоловік не затуше". А Ілля нібито віддячить господареві вдесятеро за збитки, бо поцілив нечистого духа, що ховався в його господі.
Іллі Пророка вважають найпершим осіннім святом. У цей день і опісля нього не купалися — щоб не втопитися, не захворіти, бо Ілля насцяв у воду і вона стає зимною.
— Тіко до Іллі дозволялося купатися дітям у ріці, а вже як прийшов Ілля — усе, уже ні, — розповідає 60-річна Галина Лотоцька із села Острів Радивилівського району на Рівненщині. — Бо, казали, після Іллі в воді появляється волос. І він справді появляється — такий малюсенький-малюсенький, як волосочок. Якщо от у човні стоїть вода, то його видно.
Волос — тонкий, як волосинка, водяний черв"як. Спричиняє опух із наривом під нігтем пальця або під шкірою на руках і ногах.
— Поставиш ногу у воду — воно заповзає в тіло, — продовжує Галина Лотоцька. — І його видалити не можна. Хіба шо баба пошепче.
Після замовляння нарив від волоса мав зійти. Одне із них:
"Волосний-волосниче!
На своє місце Бог тебе кличе,
на нове містечко,
на золоте кріслечко,
тут тобі не стояти,
жовтої кості не ламати,
червоної крові не пити,
білого тіла не сушити.
Викотися, як ясне сонечко викочується з-за гори,
так і ти викотися з семидесяти сімох жил і семидесяти суставів.
Поки я не знала,
я тебе не викликала,
а тепер стала знати,
стала Матір Божу викликати, прохати,
стала мені Мати Божа
в поміч стояти,
волос у раба Божого (ім"я хворого) викликати.
Розійдися, розтечися,
як вітер у полі, як хвиля на воді,
так у молитвованого,
книжного, миром мированого
раба Божого (ім"я хворого)
волос зійде.
Жінки голяка йшли "завивати капусту"
На Іллю жінки йшли на город "завивати капусту". Щоб качан був великим і тугим, колись господині вранці вставали до схід сонця, ішли в самій сорочці або голяка на грядку, стискали качан капусти руками й говорили: "Тисну я, тисне Ілля, тиснем обоє, шоб було качання тугоє, великоє". Або нагинали молоді листочки капусти до землі, чмокали у повітря губами і примовляли: "Святий Ілля, завивай голов"я!". Брали ганчірку, зв"язували її тугим вузлом і закидали на грядку, щоб капуста в"язалася в тугі головки.
2 
1
Коментарі