Нацистські окупанти знищили майже 7-тисячне селище Корюківку - тепер місто в Чернігівській області - протягом 1-2 березня 1943-го. Приводом стали дії радянських партизанів під проводом Олексія Федорова. Вони напали та розгромили місцевий гарнізон і в'язницю за день до того.

Бажаючи помсти, каральні загони СС та угорської 105-ї легкої дивізії оточили Корюківку та намагалися зібрати всіх людей у центрі. Казали, що хочуть перевірити документи. Коли мешканці запідозрили неладне та намагалися втекти, їх почали розстрілювати прямо на вулиці, у будинках. Зганяли в ресторан, театр, поліклініку, школи та церкву. Вбивали по 50-100 осіб за раз. Використовували автомати, станкові кулемети, підпалювали хати переповнені людьми. Не шкодували ні жінок, ні дітей.

"Нас гнали вулицею до центру міста. Старший братик Толя ніс маленького Миколку, а мама вела мене за руку. Я не могла швидко йти, бо мені було тільки шість років. Мама відчувала біду: "Живими ми не повернемося!" Біля старої ковбасні звернула в бік, не відпускаючи моєї руки. Гукала Толю. Він не наважився. Не уявляв, яке звірство чекає. Лиш махнув рукою... Ми з мамою врятувалися, допомогли дядько Митрофан і тітка Антоніна Мірошниченки. Братів розстріляли у ресторані. На тому місці - пам'ятник жертвам фашизму. Євген Римар, який виліз тяжкопоранений з-під трупів, розповів мамі, що наш Толя плакав і просив не стріляти", - згадувала жителька селища Ганна Нековаль.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поліція спалила село, щоб помститися

Звірства окупантів за кількістю загиблих у 45 разів перевищували білоруську Хатинь, де знищили 149 мешканців. Карателі у Корюківці спалили 1,3 тис. будівель. Наказали розшукувати і добивати тих, кому вдалося втекти. Близько 5,6 тис. жертв залишаються невпізнаними й досі.

Весь час неподалік міста стояли партизанські загони Федорова загальною чисельністю до 5,5 тис. бійців. Але, бачачи розправу, не вступились за населення, яке знищував загін з 500 осіб.

"Не було команди. Ми тільки спостерігали", - зізнався після війни один із партизанів загону Федорова.

На думку історика Сергія Бутка, жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами партизанів. Їм було вигідно, щоб відбувалося якомога більше звірств із боку німецької адміністрації. Хотіли довести населенню, що Голодомор 1932-1933 років та репресії не жахливіші за німецький режим.

Знищення українців у Корюківці не набуло розголосу в СРСР з ідеологічних причин. Заговорили про трагедію лише за 75 років. З'явилися радянські документи, за якими "активну участь в акції" брав український підрозділ з "охоронної команди". Згодом у архівах Росії заперечили це та на вимогу Інституту національної пам'яті надали документи, що підтверджували угорську участь.

Із 2018-го Корюківська трагедія внесена Верховною Радою до переліку дат, щодо яких передбачені заходи пам'яті на державному рівні.

×