На початку березня в Центрі візуальної культури НаУКМА в Києві відбулися лекції професорки новітньої історії Авіньйонського університету Француази Тебо.
Перший день виступу дослідниці був присвячений темі "Жіноча та ґендерна історія у Франції: характеристики та сучасні тенденції". Проте значно ширшою і за тематикою, і за географією була друга лекція на тему "1914-1918: Жінки Європи у війні."
За словами дослідниці, протягом десятиліть історики звертали увагу виключно на військові й дипломатичні аспекти Першої світової війни, а також на чоловічу еліту, яка приймала доленосні рішення. Проте починаючи з 1970-х років зростає інтерес учених до історії суспільства у війні та жіночого аспекту історії війни. Зокрема, вони намагаються аналізувати події з точки зору жінки та засвоєння жіночого досвіду. І з кінця 1980-х років все більшої популярності набуває культурна та гендерна історія війни.
Хронологія та форми мобілізації жінок
Аналіз жіночого досвіду війни Француаза Тебо тісно пов'язує із етапами мобілізації чоловіків на фронт та настроями тогочасного суспільства. Використовуючи різноманітні листівки та плакати, тогочасна влада мотивувала чоловіче населення стати на захист жінок, дітей та піти на фронт. Крім того, в суспільстві панувала думка, що війна буде короткою і принесе швидку перемогу до Різдва.
"Період війни був визначним моментом для жіночої філантропії. Традиційно, із заможного середовища. Можна сказати про справжню соціальну мобілізацію жінок заможного середовища. Що стосується мобілізації до роботи, то селянки були призвані на початку війни замінити чоловіків, щоб закінчити збір урожаю," - зазначила дослідниця.
Інші жінки могли працювати у благодійних закладах в якості медсестер, оскільки не вистачало військової медичної служби. Відомі образи війни – "білі янголи" – були найманими військовими медсестрами або добровольцями Червоного Хреста.
І якщо у Франції ця мобілізація була емпіричною і залежала від того, чи співпадають потреби роботодавця та необхідністю жінок працювати, то в Німеччині вона характеризувалася більшою централізованістю; у Великій Британії мобілізація узгоджувалася із профспілками, які були покликані захистити інтереси чоловіків та упевнитись, що прийом жінок був тимчасовим.
Поступово жінки замінюють чоловіків там, де це можливо, та стають помітнішими у публічних місцях, їх фотографують та представляють у газетах. Вони працюють практично на всіх чоловічих роботах, включаючи воєнні заводи, металургійну та хімічну галузі, де до 1914 року були лише чоловіки.
"Чи були в армії жінки під час Великої війни? Здається, що єдиними бійцями були сербки та росіянки. Зокрема, жіночий батальйон смерті під командуванням пані Бочкарьової… З іншого боку, тогочасне західне суспільство вважає, що армія не є місцем для жінок. Тільки у Сполученому Королівстві у 1917 року було створено Допоміжний жіночий армійський корпус, в якому служило 40 тисяч жінок. Цих жінок дуже критикувало суспільство, вони викликали страх маскулінізації, очоловічення жінок. Ні Німеччина, ні Франція не створили допоміжних жіночих корпусів. Натомість французьке суспільство поширювало ідею пронаталізму і стверджувало, що боротьбою жінок є народження дітей", - стверджує Француаза Тебо.
Випробування та зміни у повсякденному житті
Цивільне населення захоплених території під час просування армії зазнає жахливих випробувань та звірств: пограбовані будинки, масові страти, гвалтування жінок. Випробування війни змушують людей тікати в інші регіони. Потік біженців постійно зростає.
"Звісно, у тилу війна не відчувалася безпосередньо – не було чутно пострілів гармат, не було трупів ворогів, але вона все ж завдавала страждань. Передусім, жінки потерпали від розлуки та самотності, яка переривається лише кількома відпустками, що дозволяють солдатам відпочити і побачитися з родиною… Листування було майже щоденним", - каже дослідниця.
Однією з головних проблем, було забезпечення жінкою себе та всієї родини продуктами харчування, особливо у містах. Зокрема, німкеня з Гамбурга у своєму листі від 15 лютого 1917 року писала: "Тут не залишилось нічого, що можна спалити, немає нічого їсти, тільки капуста; немає картоплі і навіть капусту починають видавати по картках. Куди ми йдемо? Треба, щоб ця війна скоріше закінчилася."
Нестача продуктів харчування змушувала жінок вдаватися до різних шляхів виживання. Вони добували їжу шляхом бартеру, грабунків, голодних бунтів тощо. Під впливом дефіциту продовольства у Франції та Великій Британії було запроваджено карткову систему. Численні плакати закликали населення до економії.
Ангажованість: між патріотизмом, пацифізмом та соціальними протестами
У контексті розповіді про патріотизм в часи Першої світової війни Француаза Тебо приділила увагу питанню феміністичного руху. У країнах, які вели війну, феміністки були дуже патріотичними та активними. За словами дослідниці, вони "підтримували моральний дух своєї країни та її захисників, відігравали дипломатичну роль та заохочували нейтральні країни переходити до їхнього табору."
Протягом 1914-1918 років феміністки захищали права найбільш експлуатованих робітниць і наголошували, що жінки у складний час довели свою компетентність, а отже – заслуговують на отримання виборчого права.
Вплив війни на індивідуальний життєвий шлях і місце жінки в суспільстві
"Чи Велика війна емансипувала жінок у Франції, Британії, Німеччині? Однозначної відповіді на це запитання немає. Проте варто взяти до уваги два аргументи, які захищають це твердження. З одного боку, феномен 20-х років – "гарсони", тобто жінки, які підстригали волосся, вкорочували спідниці. Ця мода на зачіски та одяг вивільнила тіло та охопила всі соціальні прошарки міста. Другий аргумент – отримання виборчого права після закінчення війни. Наприкінці 1918 року його здобули жінки Австрії, Німеччини, Угорщини, Великої Британії, а у 1920 році – жіноцтво Бельгії та США... В той час як італійки та француженки не отримали цього права," - наголосила дослідниця.
Загалом після війни спостерігається бруталізація суспільства. Цей феномен був характерний, передусім, для країн, що були незадоволені умовами мирного договору. Вважалося, що цей час не був сприятливим для надання прав жінкам.
З іншого боку, всі країни-учасниці війни були позначені трауром. Усюди будуються пам'ятники загиблим і щороку проводяться церемонії, покликані нагадати суспільству про жертви чоловіків. Колишні бійці, ветерани об'єднувалися в різні ветеранські асоціації і виступали беззаперечним авторитетом моральності, що не сприяло процесу надання прав жінкам. Можна казати про загальне колективне прагнення повернутися до довоєнного життя, в якому "чоловіки будують, а жінки – народжують і годують дітей." Повернення солдатів до сімей не завжди відбувалося спокійно. Чоловіки, травмовані війною, робили сімейне життя важким та нещасним. "Я їм дала барана, а вони мені повернули лева," - такі слова однієї старої француженки почула пані Тебо у 1980 році.
Але необхідно також зазначити, що виклики війни відкрили в жінках їхні здібності, особистості, право на власне життя. Висока смертність чоловіків вивільнила багато робочих місць і жіноцтво отримало можливість отримати професію, працювати.
"Усюди війна започаткувала фемінізацію сектору обслуговування, що підсилювалося протягом XX століття. Війна мала емансипуючий характер для жінок. Особливо це торкнулося молодих дівчат, які походили з буржуазії. Вони отримали можливість жити вільніше. Вони працювали медсестрами під час війни, змогли отримати освіту і професію. Якщо до 1914 року доля дівчат з буржуазного середовища була єдина - стати домогосподаркою і матір'ю, то війна змінила ці життєві траєкторії."
4 
1
Коментарі