- Гравюру із зображенням козака-лицаря, який грає зі смертю в шахи, намалював за класичним мандрівним сюжетом, який здавна був поширений у світі, - розповідає художник Юрій Логвин.
Найбільше вічний сюжет про ігри зі смертю, зокрема спроби її обдурити, поширився у середньовічній Європі, хоча побутує він ще в арабському фольклорі.
- У Середні віки, населення Європи як ніколи було в постійній напрузі через нищівні епідемії. Епідемія чуми 1340-1349 років винищила більше, ніж половину європейського населення. Реалістичні описи чуми можна знайти у "Декамероні" Джованні Бокаччо: люди по-різному реагують, знаючи, що завтра прийде кінець: одні мовляться Богу, а інші запрошують повій. Одні повії біжать сповідатися, а інші танцюють голі серед вулиці. Тема про смерть як фатум стала популярною у фольклорах усіх народів — Іспанії і Португалі особливо. На народних лубочних картинках часто зображали танець смерті. А до кого першого приходила смерть? До солдатів, які воювали. Тому мотив" лицар і смерть" став дуже популярним.
У португальських та іспанських казках був поширений мотив про лицаря, який сотні разів обдурював смерть і лишався живий. Постійний двобій цей як двобій інтелектів зображали у грі в шахи. Гра в шахи після хрестових походів була широко розповсюджена по всій Європі.
- Це була смертально небезпечна гра, - говорить Юрій Логвин. - Бо за шахами нерідко виникали бійки і дуелі.
В Україну, як в усю Європу, шахи прийшли від арабів та з Індії. Так само від арабів у Венецію перекочували гральні карти. Карт в Україні не було, поки не навчилися виробляти більш-менш міцний папір у 14-15 столітті. Шахи з'явилися раніше. Їх робили з дерева, зі слонової кістки, з глини, з порцеляни, відливали з заліза. Козаки мали переважно польські чи німецькі шахи — які відбирали у переможених ворогів.
Сюжет про лицаря і смерть використав і Адам Міцкевич у своїй поемі "Пан Тадеуш". Лицар у нього зі смертю грає в шинку в карти чи в шахи і виграє. Смерть каже: ти виграв, але я тебе наздожену у Римі.
Рицар сміється й гуляє з польською широтою й гонором — грає, п'є, веселиться. Аж тут до нього приходить смерть. Він каже: "Так я ж не в Римі!" Озирається і бачить, що шинок називається "Рим".
- На гравюру надихнув мене фільм Інгмара Бергмана "Сьома печатка", - каже Юрій Логвин, - про те, як із хрестового походу повертається у Швецію лицар. А там у цей час пошесть чуми. Він сидить на березі моря і грає в шахи зі смертю. У германських мовах "смерть" чоловічого роду. Тому їх поєдинок — це своєрідний поєдинок супротивників на полі бою.
Однак замість шведського лицаря художник намалював козака.
- Згадайте "Пропалу грамоту". Там теж козак зі смертю грає — щоправда, в карти. Головне — гра. Карти - більш азартна і примітивна, вояцька, безтурботна гра, результат якої залежить від випадку. А в шахах можна покладатися на власний розум.
5 
1
Коментарі