Немає жодних сумнівів, що не менше 90 відсотків дорослого населення Мексики знає, хто такий Дієго Рівера. Мабуть, більшість українців також має певне уявлення про цього митця. Проте, дуже важко передбачити, у скількох наших співгромадян ім'я Михайла Бойчука викличе правильну асоціацію, а не зустрічне запитання: "Може, Бойка?".
Попри те, історія мистецтвознавства недвозначно вказує на існування двох найбільш відомих у світі шкіл монументального живопису: української та мексиканської. І саме в такій почерговості. 1919 рік – Михайло Бойчук та 200 його учнів здійснюють розпис чотирьохповерхових приміщень Луцьких казарм. У Мексиці перші спроби були зафіксовані лише в 1922 році. Сам Дієго Рівера називав Бойчука своїм учителем.
Україна в 20-30 рр. минулого століття виходить на світовий рівень саме завдяки виставкам, організованим "бойчукістами" закордоном. Про них багато говорять і пишуть, знавці дають найвищу оцінку як дійсно унікальному та самобутньому явищу.
Рання Радянська Україна також дозволяє Михайлові Бойчуку втілювати свою програму анонімної й колективної монументальної творчості, яка ґрунтується на синтезі мистецтв: візантійського, давньоукраїнського іконопису, народного мистецтва. "Бойчукісти" працюють багато і плідно. Оформлені ними будівлі називають "чудом ХХ століття".
Проте бойчуківське мистецтво, як і всі найвиданіші явища україської культури, стало жертвою сталінських репресій.
Михайла Бойчука було розстріляно 13 липня 1937 року. Така ж доля чекала майже всіх його учнів та послідовників. На території України знищені всі його настінні розписи. Вдалося зберегти лише декілька робіт, перш за все, завдяки старанням Ярослави Музики, видатної української художниці та громадського діяча ХХ ст.




















Коментарі